Політична діяльність П. Орлика в «бендерський» період (1709-1714)

Шведсько-українська поразка під Полтавою дала можливість Москві стати в ряди першорядних європейських держав. Карл ХІІ планував спонукати Туреччину до війни з Росією. В основу його планів лягла думка про співпрацю Півночі з Півднем, Швеції з Туреччиною. На початку грудня до Криму виїхала надзвичайна українська делегація, до складу якої входили прилуцький полковник Горленко, генеральний суддя Довгополий і генеральний писар Іван Максимович. Місія мала на меті укласти українсько-татарський союз і пройшла успішно: 23 січня 1711 року були підписані «Pacta conventa», які встановили союз між козаками і ханом на ґрунті повної незалежності України, при цьому хан без згоди козаків і Війська Запорізького не повинен укладати мир із Росією. Під час війни татари гарантували спокій і безпеку населенню України. Окремий пункт торкався Слобідської України, яку бралось під охорону, і донських козаків, які мали залежати від Гетьмана України і користуватися тими ж привілеями, що й козаки українські. Орлик призначив свого резидента при татарському дворі.

Дуже цікава дипломатична діяльність Орлика була на Сході, де генеральним осавулом був Григорій Герцик. Він нав’язав контакти з донцями, прихильниками Булавина, які заховалися від московської помсти на території Кубанської орди і мали зв’язки з Військом Донським. Герцик мав завдання прихилити їх до шведсько-українсько- татарського союзу. На початку липня 1710 року їхні посланці донецьких козаків були на аудієнції у шведського короля. Тоді Герцик нав’язує контакти з казанськими татарами, побувавши у сина кримського хана, а також з башкирами. З поляками не було згоди, бо вони зазіхали на державну приналежність Правобережної України до Польщі.

Кінець-кінцем шведська дипломатія досягла свого. 20 листопада 1710 року турки оголосили Росії війну. Для Карла ХІІ прийшов час реалізації своїх стратегічних планів: шляхом співпраці Швеції з Туреччиною опанувати ситуацію в Польщі і за допомогою турецької армії, дати рішучий бій під Києвом, щоб здобути для турецької армії терен, і тому була задумана зимова експедиція буджацьких татар, поляків і українців на Правобережну Україну. Але перед продовжуванням воєнних операцій союзники не мали однієї лінії у поглядах. Заміри Орлика і татар переважали: вирішено іти на схід, у напрямку Дніпра. Під Лисянкою відбулись перші сутички з ворогом. Метою операції була Біла Церква, тут союзники опинилися 18 березня, і 25.03.1711 року почалася облога Білої Церкви, але Орлик не мав відповідної важкої артилерії; місто було взято, але фортецю неможливо було взяти, три дні велась облога без наслідків. Білгородська орда розпустила свої загони, грабуючи населення, церкви, пішла до Бугу. Гетьмана, Потоцького і цілу армію, було покинуто на Божу волю. Прийшлось кинути облогу Білої Церкви і відтягнути війська до Фастова; залишалось нічого іншого як вертатися назад, до Дністра. Наприкінці квітня Орлик і запорожці були в Бендерах. Програш воєнних дій був важким ударом і для Карла ХІІ. Московський цар з військом наближався до Молдавії. Російське військо, дійшовши до Прута, 12 липня 1711 року, потрапило в прикре становище. Турки, татари, і союзники-поляки і українці оточили російське військо і Петро І зазнав би поразки біля с. Нові Станілешти, якби не відкупився, уклавши мир з візиром Балтиші паша, т. з. Прутський мир, за яким не було ясно, чи Петро І має відмовитися від усієї України, чи тільки від Правобережжя і Запорожжя, щоб повернути Україну до її давніх кордонів і статусу часів Богдана Хмельницького. Балтажі паша вимусив від Петра І не втручатися у польські справи, зректися Запоріжжя і Правобережної України (справа Лівобережної України залишилася неясною). Шведи не отримали нічого. Туреччина взяла на себе лише місію відправити Карла ХІІ через Польщу в його володіння, а цар обіцяв не чинити тому перешкод. П. Орлика було запрошено до Царгороду; під його булаву обіцяно було поставити не тільки Правобережну Україну і Запоріжжя, але й Лівобережну Україну. Були підписані договори між українською делегацією і турецьким урядами. Як показують дослідження архівних матеріалів таких договорів було два: один від 25-28 грудня 1711 року, а другий – від 15 березня 1712 року. Згідно з другим договором, Гетьману П. Орлику передавалась тільки Правобережна Україна. Ситуація для Орлика ускладнилася ще й тим, що у квітні 1712 року Порта підписала договір з Росією. Українська справа стала тепер об’єктом змагань шведської і турецької дипломатії. А візир хотів відокремити українську справу від шведської, і цю політику Балтажі паші підтримував і кримський хан, що й сам ласий був захопити собі запорожців.

З інструкції Орлика від 3.11.1711 року, яку він передав українській делегації до Туреччини, вимагалося звільнення України по обох сторін Дніпра і разом з Запорізьким Військом і усім українським народом країною незалежною від усякого зовнішнього господаря, без данини і васальності, забезпечення невтручання Порти до внутрішніх справ України, з непорушністю українських прав, свободи, законів і кордонів. Гетьман Війська Запорізького завжди буде обиратися вільними голосами, без права зміщення його султаном. Український народ і Запорізьке Військо й далі мали залишатися під протекцією шведського короля.

5 березня 1712 року вийшов султанський привілей, в якому йшлось тільки про Правобережну Україну і Січ (без Лівобережної України і навіть Києва). Ця територія передалася П. Орликові як гетьману української нації без права апеляції підданих до Порти, а також вільний вибір гетьмана і турецька сторона не буде вмішуватися у внутрішні справи України. А місяць пізніше (5 квітня 1712 року) Порта підписала договір з Москвою. Султан гарантував цареві володіння Лівобережною Україною і Києвом з його околицями, а російський уряд гарантував вивести свої війська з Правобережної України і не вмішуватися у справи козаків і Січі, що там мешкають. Також було забезпечено вивід московського війська із Польщі і організований виїзд Карла ХІІ з Туреччини. Для П. Орлика цей мир був важким ударом. Але він не втрачав надії, готуючи широку європейську акцію на користь визволення цілої України, що видно із його праць, написаних саме в той час: «Вивід прав України», «Маніфест до європейських урядів». Обіцянки султана були хиткими. Залишилася Польща з якою треба було порозумітися, тай Січ стала непевною. Гордієнко проводила агітацію проти Орлика. Тимчасово козацтво розділилося на дві частини: одна підтримувала Орлика і залишалася в Бендерах, а друга – в Січі, під впливом Гордієнка.

П. Орлик опинився у скрутній ситуації: турки вимагали в Орлика виступу на Правобережну України, щоб забезпечити її для себе, а шведський король вимагав без застережень слухати тільки його наказів. Орлик не хотів виходити на обезлюднену і знищену Правобережну Україну. За порадою шведських дипломатів, він відповів листовно візиру і хану, що доти не піде на Правобережну Україну, доки Порта не дасть йому повної гарантії на володіння цією країною, що може статися, на його думку, лише на підставі відповідного пакту між Туреччиною і Польщею. Отже, він робить ще одну спробу. В другій половині 1712 року, Орлик розпочинає таємні зносини з королем Августом ІІ, входить у стосунки з польськими державними мужами, як з Ржевуським і Конєцпольським. Від шведської акції в Туреччині не можна було чогось сподіватися. Наприкінці 1712 року султан, роздратований невиконанням царя вимог щодо Польщі та стоячи під впливом нової шведської активності на півночі, в Померанії, вирішив оголосити війну Росії. Новий візир наказав Орликові вибиратися на Правобережну Україну, а Карлу ХІІ виїхати з Туреччини, або вислати його в Салоники. Хан і сераскир були вороже наставлені до Карла ХІІ і прийшли до сили. 1 лютого 1713 року в обозі під Варницею прийшло до славнозвісного Калабалику. Шведський король дав бій турецьким яничарам. В результаті короля було ув’язнено і вислано з Бендер до Домотиці. Між українським гетьманом і ханом вибух конфлікт. Саме під час Калабалику хан Дивлет-Гірей послав до Орлика своїх прибічників, щоб гетьман відповів йому, якої сторони гетьман тримається: короля Карла ХІІ, чи татар. Орлик відповів, що він прийняв протекцію шведського короля і її тримається, турецької протекції не визнає. Це страшенно розгнівало хана, він вирішив позбавити Орлика життя і його родину заарештувати. Тільки за заступництво ханового сина, Калги-султана, і старости бобруйського Сапєги, який був на стороні з ханом, вдалось врятувати П. Орлика від цієї небезпеки. Він вирушив з Карлом ХІІ і своїм оточенням до Швеції. Це було завершенням політики П. Орлика в «бендерський період».

Козаки, за наказом хана Девлет-Герея, в другій половині лютого 1713 року направились на Правобережну Україну і пробули до кінця 1714 року. Перебування війська на рідній землі Орлик хотів використати для остаточного порозуміння з Польщею і, щоб козаки, осівши на Правобережній Україні, дістали юридичне визнання з боку польського уряду. Орлик цим давав полякам можливість використання претензій правобережного козацтва на Лівобережну Україну і з’єднання обох половин України під Польщею.

У лютому 1714 року відбулися важкі бої між відділами коронної польської армії і запорожцями. Козаки зазнали поразки. Посол Авґуст у Царгороді уклав договір із турецьким урядом 22 квітня 1714 року (за нов. ст.), внаслідок якого Правобережна Україна залишилася за Польщею.