Робота в житті людини

Робота - це невід’ємна і досить значуща частина нашого життя. Ми присвячуємо їй чимало часу, часом на шкоду родині і особистим інтересам. Але нічого не поробиш, адже вона дає нам засоби до існування і часом є єдиним джерелом доходів. Добре, якщо вона приносить нам почуття морального задоволення і дає можливість реалізувати себе в повній мірі.

На жаль, часто це зовсім не так. Хоча б тому, що є керівники, «завдяки» яким цього не відбувається. Ні для кого не секрет, що начальників самодурів скрізь вистачає, і зробити що-небудь, що б виправити цю ситуацію, не представляється можливим.

У Тибеті раз в рік - на один день - всі керівники позбавляються своїх повноважень, і будь-хто з підлеглих може в цей день говорити їм те, що про них думає. Якщо, скажімо, за абатом закріпилася слава грубіяна і буркуна, йому про це говорять відкрито, і якщо докір справедливий, то скаржник не несе ніякого покарання. Така система добре спрацьовує, зловживають нею вкрай рідко. Вона встановлює свого роду управу на владу і дає підлеглим і нижчих за рангом можливість відчувати, що і їх слово щось означає.

Ех, нам би такі закони. Думаю, що начальство почуло б про себе чимало цікавого і корисного. А вже що міг би почути про себе уряд на чолі з Президентом… Адже що може бути краще, ніж погляд з боку, якщо він об’єктивний і неупереджений. Можна було б висловити все, що наболіло, не голослівно, а з конкретними прикладами та доказами неправоти.

Але ж ми живемо в такій непередбачуваній країні, як Україна, і навіть всі західні і східні віяння ми трактуємо і перевіряємо по-своєму. Тому я не здивуюся, що навіть якщо б і було введено у нас це нововведення, так званий день свободи слова, то нескладно передбачити, що послідувало услід за цим днем. Правильно, день масових звільнень. Тому навіть якщо дати можливість підлеглим висловитися щиро і від душі, навряд чи хтось скористався, тому що в таких умовах гостро стоїть питання працевлаштування і кожен тримається за своє місце.

На щастя, в даний момент мій керівник заслуговує лише добрих слів, і нічого поганого в її адресу я сказати не можу. Це жінка, яка насамперед у своїх підлеглих бачить людей, з їхніми проблемами, з їх достоїнствами і недоліками, з їх прагненнями і переконаннями. А вже потім, у другу чергу, співробітників, які ставляться по-людськи, працюють з віддачею і завзяттям. Досить мудрий хід, на мій погляд. Чого так не вистачало всім моїм колишнім керівникам.