Шушкевич: Для білорусів українці - маяк надії. Зумієте відірватися від жадібних і спраглих крові сусідів ви, і ми зуміємо.

Один з трьох лідерів, який підписав в Беловезькій пущі історичну угоду, яка похоронила Радянський Союз, екс-голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич поділився своїми переживаннями про долю України.

Тільки Росія в сучасному світі на криваві дії здатна - більше ніхто

- Моє серце за Україну не просто болить - абсолютно натурально щемить і ниє, - розповідає Станіслав Шушкевич, - тому що ваша країна опинилася в жахливому становищі, в театрі абсурду, де їй відведена жахлива роль. Не знаю, звідки в нашому великому східному “старшому братові”, вірніше, в поводирі цієї країни стільки дикості, нахабства і цинізму. Це ж треба створити таке - влізти на чужу територію, абсолютно бандитськими методами діяти там, та ще й умови якісь диктувати, як Україні жити потрібно: нечувана, нелюдська зухвалість! Того, що робить Путін, ні один нормальний, гідний політик собі ніколи не дозволив би, і не дарма його Адольфом Путлером називають: надто вже багато спільного - стільки, що не помітити не можна…

Весь жах вашого становища в тому, що Росія поруч, вона нікуди не дінеться і ніхто вам допомогти не зможе, тому що тільки Росія в сучасному світі на криваві дії здатна - більше ніхто. Путін це знає і користується цим, він впевнений у своїй безкарності, тому що тільки сила і кров може його втримати, а проявити цю силу нікому. Не знаю, що він буде з Кримом робити, зазіхне на материкову Україну або ж заспокоїться, і утримаюсь від прогнозів - абсолютно точно відомо мені тільки одне: від бандитів очікувати можна чого завгодно, і вони зроблять все, щоб перешкодити вашій державі розвиватися і європейським шляхом слідувати, тому тільки мудрість українських політиків і їх здатність швидко реагувати на зміни ситуації і розставлених пасток уникати вам допоможе.

Я, взагалі-то, з прем’єром Яценюком трохи знайомий, до того ж мій друг В’ячеслав Брюховецький, почесний президент Києво-Могилянської академії, багато хорошого про нього розповідав. Бажаю йому успіху: це професійний молодий політик, і в економіці, і в юридичних питаннях обізнана, і дай Бог йому мудрості і витримки, щоб у боротьбі за Україну вистояти. З Турчиновим особисто не знайомий, але бачу, що це рішуча людина: у мене на нього теж велика надія, а Кличко у Вільнюсі слухав, коли саміт Східного партнерства ЄС проходив - той самий, після якого у вас революція почалася, і захоплювався: це, напевно, єдиний у світі боксер, притому найвищого рівня, який дуже і дуже грамотний політично.

Так що, дорогі українці, перестаньте на нових людей, які прийшли до влади, нарікати і зрозумійте: за них хоча б не соромно перед світом. У них думки є, як встати на ноги державі допомогти, перспективи і потенціал є - потрібно лише підтримати їх, тому що без взаємодії народу і керівництва перемогти ви не зможете, а перемогти зараз просто зобов’язані - і заради себе самих, і заради тих, хто з завмиранням серця за подіями в Україні стежить.

Сила-силенна народу змушена була покинути Білорусь, щоб просто залишитися в живих

Для нас, білорусів, ви - маяк надії. Сьогодні мало хто говорить про те, що 19 грудня 2010 року на проспект Незалежності в одномільйонному Мінську не менше людей, ніж на Майдан в офіційно тримільйонному Києві, вийшло, але наша влада діяла гранично жорстко: з усіх обласних центрів у столиці ОМОН стягнули, бійці якого мирних мітингувальників по звірячому били, свідомо калічили, нирки їм відбивали…

Сила-силенна народу змушена була покинути Білорусь, щоб просто залишитися в живих, тому що ватажок нашої країни абсолютно бандитськими методами “наводив порядок” - всі заходи брав, щоб “помаранчева революція” в Мінську ні в якому разі не повторилася.

Після розправи тій мало кому віриться, що голови ми ще раз піднімемо, але адже і у вас-то, вважай, не вірив ніхто, і ті, хто ганебно втекли з України в 2014-му, навряд чи могли уявити, що 2004-й повториться знову, тільки в значно більшому масштабі, і що за ці 10 років ви усвідомлюєте: краще ризикувати і навіть гинути, ніж мовчки терпіти!

Я вірю в вас і в нас - ми завжди йшли за вами. Згадайте: спочатку у вас з’явився Шевченко, потім у нас - Якуб Колас і Янка Купала, лідери-світочі, що консолідували націю, спершу ви сказали, що президент, нав’язаний попередником, вам не потрібен, і проти фальсифікації виборів повстали, а потім піти проти наших формальних виборів, результат яких заздалегідь вирішений, ми наважилися.

Так, протест наш прибили і придавили, але він хіба останній? Вас більше, нас набагато менше, і нищили нас з часів Жовтневої революції так активно, що кількість жертв для населення Білорусі надзвичайно велика. Біда наша в тому, що зараз у нас 1560 кілометрів відкритого кордону з Росією і антибілорус, зрадник народу, на чолі, який тримається при владі лише завдяки тому, що Росії він вигідний, але вірити тільки в краще треба: зумієте відірватися від жадібних і спраглих крові сусідів ви - зможемо й ми.

Україна і Білорусь рано чи пізно усі труднощі подолають і в Європу прийдуть, і не треба слухати тих, хто каже: мовляв, білорусам і з Лукашенком добре, ні в якій Євросоюз вони не хочуть, сидять під замком - і гаразд. Не настільки ми темні, проросійські і задоволені життям, як пропагандистські ЗМІ нас малюють! - насправді свідомих і патріотичних людей, які мислять так само, як я, в нашій країні багато, просто вони змушені мовчати, тому що залежні.

Це я можу, не заробляючи в Білорусі нічого і практично пенсії не отримуючи, більш-менш вільним себе почувати, оскільки десь з лекціями виступаю, їжджу по світу, чогось там видаю - решті ж без пенсій і зарплат не прожити і свої сім’ї не прогодувати, тому вони просто бояться. Поки…

Чуркіна я назвав козлом, а він досі не скаржиться - мабуть, козел він і є...

Про що я мрію? Щоб ви домоглися успіху - це перш за все. Я, напевно, вже просто зобов’язаний про це мріяти, тому що, як ви, звичайно ж, чули, Постійний представник Росії при ООН Чуркін мене в українські націоналісти записав, Шушкевича поплутавши з Шухевичем, - від надлишку освіти, напевно. Я його потім назвав козлом, в інтерв’ю одному, а він, дивлюся, досі не скаржиться і не сперечається: мабуть, козел він і є…

Я на Майдан ваш ще дуже хотів потрапити: подивитися своїми очима на Хрещатик, і на інші вулиці, вистелені живими квітами в пам’ять про тих, хто буде жити вічно, на розбиту бруківку і Будинок профспілок, на все те, що нагадує про ваш подвиг і прагненні зробити все можливе і неможливе, щоб захистити свій народ і його законні права відстояти. Хотів з приголомшливим Дмитром Гордоном ще раз побачитися, але одного мого бажання виявилося замало: проблеми зі здоров’ям виникли, ліг на операцію, і поїздку в Київ довелося відкласти, тому до кращих часів, які неодмінно настануть!