Історія війн

Перед війною

попередня сторінка

Готуючись до розв'язування бойових дій проти Ірану, іракське керівництво здійснило ряд забезпечених політичних і військових заходів.

З початку 1980 р. іракськими спецслужбами була розгорнута активна підривна діяльність в Іранському Курдистані і в Хузестані. Для посилення ворожості до Ірану з боку арабських країн Перської затоки іракське керівництво в березні 1980 р. зажадало від іранського уряду звільнити і передати Об'єднаним Арабським Еміратам зайняті Іраном у грудні 1971 р. три острови в Ормузькій протоці (Абу-Муса, Великий Томб, Малий Томб).

Забута війна: ірано-іракський конфлікт

Останнім часом багато говориться про гіпотетичне військове вирішення "іранського питання". В цьому зв'язку представляє особливий інтерес ірано-іракська війна 1980-х рр., яка до певної міри може відповісти на питання, як буде вести себе Тегеран у разі чергового військового конфлікту. Але війна між Іраном і Іраком залишилася в тіні наступних битви битв на Близькому і Середньому Сході. З розпадом Радянського Союзу, що послідував незабаром після завершення бойових дій між Багдадом і Тегераном, інтерес до цієї війни був надовго втрачений і в новій Росії. Смута і внутрішні конфлікти 1990-х рр. явно не сприяли вивченню досвіду боїв між Багдадом і Тегераном. "ВКО" в міру можливого спробує заповнити цей пробіл. Для початку увазі читачів пропонується аналіз воєнних дій протягом перших двох років ведення військових дій.

Історія апартеїду - чорні сторінки в історії Південної Африки. ПАР - єдина держава, в якій у другій половині двадцятого століття був узаконений расизм.

Апартеїд (на африкаанс apartheid - поділ) - політика обмеження в правах небілого населення Південної Африки, що проводилась в ПАР до 1994 року.

Тільки для білих

Обмеження прав чорних практикувалося у ПАР з часів появи там європейців. Саме слово "апартеїд" в сенсі "расова сегрегація" було вперше використано ще в 1917 році Яном Сметсом, що став згодом прем'єр-міністром Південно-Африканського Союзу. У 1948 році Національна партія, що представляє в першу чергу інтереси африканерів, використала ідею апартеїду як програмну і перемогла на виборах (чорні південноафриканці права голосу не мали вже тоді).

«Про бідних командос замовте слово...»: американський спецназ на Гренаді

Жовтень 1983 року. Президент США Рональд Рейган тільки що санкціонував початок військової операції зі складною вимовою і ще гірше усвідомлюваною назвою «Ерджент Ф'юрі» - «Невідкладне шаленство». За цими словами переховувався план висадки американських військ на Гренаді. Президент, приймаючи таке рішення, сподівався одним ударом вбити декількох зайців: перш за все, він хотів зупинити розповзання в районі Малих Антильських островів політичних процесів, які були «ворожі для Америки»; потім йшла ліквідація кубинської (а значить, і радянської) присутності в цьому регіоні; ну і ще армія США повинна була врятувати близько тисячі громадян своєї країни - за твердженням деяких урядових джерел, їх життя і здоров'я піддавалися на Гренаді серйозній небезпеці.

Сили спеціального призначення ПАР, т.зв. розвідувальні командос (Reconnaissance commando, або скорочено Recces) були створені в 1972 році. За кілька років активних бойових дій на півдні Анголи і Намібії, а також в ході спеціальних операцій проти прифронтових держав - Мозамбіку, Замбії, Зімбабве, Ботсвани - вони придбали багатий досвід і навички. Як писав південноафриканський військовий журнал Паратус в середині 1980-х років, характеризуючи особовий склад спеціальних сил ПАР, в їх розпорядженні є численні методи спеціальних операцій, які традиційно не використовуються у звичайних збройних силах. Вони навчені ведення незвичайних операцій, включаючи розвідку території та знищення стратегічних об'єктів, до яких командос добираються пішим порядком, на автомобілях, вертольотах, водним шляхом або викидаються на парашутах.

Операція «Бінбег», проведена в січні 1981 р. родезійським спецназом на службі в ПАР проти трьох офісів АНК в Матоле, була публічно засуджена світовою пресою як «неспровокована агресія проти режиму апартеїду незалежної африканської держави». Проте південноафриканці продовжували гнути свою лінію: вони намагалися з допомогою військового тиску на мозамбікські влади перешкодити розширенню діяльності Африканського Національного Конгресу в Мозамбіку. Але активісти АНК продовжували вільно працювати в Мозамбіку. У середині 1983 року південноафриканські агенти встановили, що в Мапуту на вулиці Мао Цзедуна функціонує важливий офіс АНК, що постачає бойовиків, які готуються до перекидання в ПАР, південноафриканськими фальшивими паспортами.

Після зникнення з політичної карти Південної Родезії і утворення на її місці держави Зімбабве більша частина бійців родезійського спецназу («Скаути Селуса», SAS і «легкої піхоти» Південної Родезії) перебралися в ПАР і надійшли на службу в південноафриканські збройні сили. На їх основі були створені два нових розвідувально-диверсійних загони південноафриканських командос: 3-й, в який увійшли в основному чорношкірі «Скаути Селуса», і 6-ї, основу якого становили колишні родезійські сасівці. Однак ці два підрозділи проіснували недовго, трохи більше року. До середини 1981 року більшість родезійських спецназівців, виконавши 12-місячні контракти з ЗС ПАР, покинули південноафриканські розвідувально-диверсійні формування - reconnaissance commando (recces). В основі розбіжностей між родезійцями і південноафриканцями лежав різний підхід до методики проведення спецоперацій, а також зайве, на думку командування ЗС ПАР, прагнення родезійців до самостійності.