Україна у ВВВ

< назад Поширеною формою пограбування селян окупантами була система штрафів, що накладалися довільно, без обмежень у розмірі, з найменшого приводу і без нього. Наприклад, у Полтавській області, крім уже названих штрафів за невиконання норм поставок продукції, несвоєчасну сплату податків та порушення трудового обов’язку, окупанти накладали стягнення за неповагу до німецького солдата (200 крб), ходіння до сільської управи в робочий час (500 крб), простій тягла (100 крб), псування збруї (50 крб), невиїзд до Німеччини (5000 крб), потраву (1000 крб), не здачу голубів (500 крб), не здачу корів для роботи в громадському господарстві (1000 крб), самовільне використання тягла (100 крб).

< назад Здійснюючи педантичний контроль за обов’язковими поставками сільськогосподарської продукції, окупаційна влада вживала також превентивних організаційних і каральних заходів із тим, щоб унеможливити ухилення селян від їх виконання, запровадивши розгалужену систему взаємовідповідальності сільських мешканців та посадових осіб усіх рангів за виконання заготівельних планів. За розпорядженнями центральних і місцевих окупаційних органів влади, у селах, особливо в тих, де не виконувалися у повному обсязі поставки продукції, періодично здійснювалися перевірки селянських господарств із метою обліку наявного та використаного зерна, овочів, картоплі, кількості продуктивної худоби та молодняка, зокрема корів, які отелилися, і телят, виявлення прихованого продовольства та сировини. У разі продажу корови або іншої худоби селянин повинен був негайно повідомити відповідні органи, кому саме їх продано (з відповідною адресою).

< назад В останні місяці окупації селяни приховували і зберігали до приходу Червоної армії худобу, майно, продовольство. Так, у Міловському районі на Луганщині було приховано і збережено 406 волів, 276 коней, 202 свині, 571 вівцю, 4007 ц посівного матеріалу, 1042 ц картоплі, 99 тракторів, з яких 50 справних. Після визволення території району все це було передано колгоспам та МТС. Подібні факти були масовими в Київській області, де селяни зберегли в період окупації 15 000 голів худоби і багато сільськогосподарського майна, яке відразу після визволення області повернули колгоспам. Селяни Кіровоградщини зразу після визволення за рахунок збереженого добра здали державі 5 477 345 пудів хліба, 243 223 пуди м’яса, 1 721 549 пудів картоплі, 10 317 л молока. Це мало велике значення для відбудови господарства на територіях, що звільнялися від окупації, сприяло зміцненню продовольчої бази Червоної армії.

< назад У спішному порядку під жорстким контролем збиралась та ремонтувалась техніка, що залишилася з радянських часів. Із Німеччини в Україну за період від квітня до вересня 1942 р. Центральним торгівельним товариством «Ост» було завезено 8850 жаток, 208 снопов’язалок, 1990 молотарок, 126 віялок, 735 568 кіс, 767 577 держаків для них. А до кінця 1942 р. з Третього рейху доставили 2901 трактор, 1 млн кіс та 116 тис. серпів, а також 100 тис. плугів і культиваторів, тисячі сівалок. Для обмолоту та вивезення хліба верховне командування збройними силами Німеччини виділило: пального для тракторів — 35 483 т; бензину для автомашин — 17 063 т; дизельного палива — 3962 т і мастила — 3600 т.

< назад Третій, завершальний, етап аграрних перетворень передбачав створення індивідуальних селянських господарств у формі відрубів і хуторів на переданих у користування, а не у приватну власність, громадських землях. Здійснення його відкладалось до завершення війни. Коли виникало питання, чому передача землі у приватну власність відкладається на невизначений термін, окупанти пояснювали це тим, що потрібно дочекатися повернення «бійців із фронту, які в першу чергу мають право на наділення майновими об’єктами у східних областях, і без яких використання східного краю з новим прошарком підприємців із кращих, найбільш заслужених німецьких сил не може бути здійснене». Але головна причина, зрозуміло, полягала не у цьому. Окупанти боялися, що, розпустивши великі господарства, вони не зможуть одержати необхідну кількість продовольства через низьку товарність дрібного селянського господарства і руйнацію аграрного виробництва в умовах війни. Тому в одній із директив прямо наголошувалося, що «наділення землею для особистого користування і тому подібні підготовчі заходи до майбутнього відновлення приватної власності повинні [...] здійснюватися з особливою обережністю, оскільки створення надлишків стане неможливим із самого початку».

< назад Наприкінці 1941 р. в окупантів також виникли великі проблеми із заготівлею тваринницької продукції. Керівництво Третього рейху та окупаційна влада, розраховуючи на те, що основна її частина вироблятиметься у великих господарствах, із самого початку окупації значну увагу приділяли відновленню роботи тваринницької галузі в колгоспах і радгоспах. У перші ж місяці було вжито суворих заходів щодо припинення масових несанкціонованих реквізицій та заготівель худоби військовими частинами й окремими військовослужбовцями, на колгоспні та радгоспні ферми поверталася худоба, що залишилася після радянської евакуації, зокрема перехоплена наступаючими німецькими військами, покинута під час евакуації на Правобережжі України, а також привласнена селянами. Проводилися проти епізоотичні заходи, залучалися до роботи ветеринарні та зоотехнічні кадри, які залишилися на окупованій території. Однак усі ці дії не дали бажаного для окупантів результату. І хоча у селах функціонували тваринницькі ферми, однак поголів’я худоби на них було значно меншим, ніж у довоєнний період, що не дозволяло задовольнити бодай поточні потреби вермахту. Водночас мали місце проблеми зі зберіганням та переробкою заготовленої сільськогосподарської продукції внаслідок браку складських приміщень, переробних підприємств, енергоносіїв.

У геостратегічних та воєнних планах нацистської Німеччини особливо важлива роль відводилася сільськогосподарському потенціалу України, саме за рахунок якого керівництво Третього рейху мало намір розв’язати одну зі стрижневих проблем — створити сировинну й продовольчу базу, необхідну для забезпечення як Німеччини й окупованої нею Європи, так і вермахту на час війни на Сході. Про це неодноразово відверто заявляли А. Гітлер та інші нацистські керманичі. Уже після початку Другої світової війни в розмові з представником Ліги Націй К.Я. Буркгардом фюрер зазначив: «Мені потрібна Україна, щоби нас знову не заморили голодом, як в останній війні». 21 червня 1941 р., за день до нападу на СРСР, А. Гітлер писав Б. Муссоліні, що в результаті війни на Сході «вдасться забезпечити на тривалий час в Україні загальну продовольчу базу». 22 серпня 1941 р. у записці з приводу плану подальшого ведення війни проти СРСР А. Гітлер вказував, що одним із найважливіших завдань має стати оволодіння районами України і Причорномор’я, які є важливою сировинною та продовольчою базою. Рейхсміністр східних територій А. Розенберґ зазначав: «Завдання України полягають у тому, щоби забезпечити продуктами харчування Німеччину і Європу, а континент — сировиною».

< назад Після поновлення влітку 1942 р. наступу німецьких військ поголів’я всіх колгоспів і радгоспів цих областей переганялося на Дон, а також за річку Оскіл разом з евакуйованою худобою Воронезької, Сталінградської та Ростовської областей, Краснодарського й Ставропольського країв. Окремого обліку худоби колгоспів і радгоспів України, яку переганяли в 1942 р. далі на схід, не проводилося. Значна частина евакуйованої у цей час худоби була перехоплена противником.

< назад Великі втрати тракторів та іншої сільськогосподарської техніки під час евакуації та її маловтішні кінцеві результати були спричинені несприятливою обстановкою на фронті та надзвичайно складними умовами, в яких вона відбувалася. Тільки незначну частину парку тракторів і сільськогосподарських машин було вивезено залізничним транспортом. Евакуація ж своїм ходом виявилася набагато складнішою, ніж перегін поголів’я худоби, яка пересувалася будь-якими шляхами, а трактори могли рухатися більш-менш второваними дорогами, які в той час були зайняті військами. Тому тракторним колонам здебільшого довелося прямувати малопридатними шляхами, стан яких ще більше погіршувався за дощової погоди. Крім того, їх систематично бомбардувала та обстрілювала ворожа авіація, у результаті чого частина техніки була виведена з ладу. Гостро відчувався брак пального, адже у прифронтових районах більшість баз Нафтозбуту знищили літаки противника.

< назад Одним з елементів податкового пресу на селянство було самообкладання. І хоча воно декларувалося як форма добровільної участі сільського населення у господарсько-культурному будівництві на селі (прокладання й ремонт доріг, будівництво та ремонт шкіл, житла для педагогічного персоналу, мостів, криниць, лазень, протипожежні заходи, ремонт лікарень, хат-читалень та інших культурних закладів), насправді ж, отримавши правове оформлення, стало обов’язковою формою оподаткування. Відмінністю від державних податків було лише те, що рішення про проведення самообкладання та його цілі ухвалювалися на загальних зборах більшістю мешканців села. Розміри самообкладання обмежувалися на державному рівні такими ставками: для господарств колгоспників і постійно проживаючих у сільській місцевості робітників, службовців, кооперованих кустарів та ремісників — не більше 20 крб; для одноосібних господарств та господарств інших некооперованих категорій сільських мешканців залежно від володіння земельною ділянкою та робочою худобою — від 40 до 75крб.