КРИВЕ ДЗЕРКАЛО

Отже, одне завдання було розв’язано. За способом Павлова можна було в будь-який час одержати чистий шлунковий сік без домішків інших соків та їжі. Але як стежити за виділенням соку та його властивостями під час процесу травлення?

Досліди з удаваною годівлею для цього непридатні – адже при цих дослідах їжа в шлунку не перетравлюється, бо вона туди не потрапляє. Треба знайти спосіб збирати чистий шлунковий сік у той час, коли їжа перебуває в шлунку.

Ще раніше фізіологові Гейденгайну вдалося вирізати невеликий кусок шлунка і зробити з нього «мішок» з пришитим до шкіри отвором.

Таким чином шлунок було поділено на дві частини. В одну, більшу частину, як і раніше, через стравохід потрапляла їжа. Тут вона перетравлювалася, а потім дрібними порціями надходила в кишечник. Друга, менша частина шлунка була цілком відокремлена від «великого» шлунка і не сполучалася з ним. Такий відокремлений, або ізольований, шлунок має тільки один вихід – отвір у черевній стінці, через який назовні виділяється чистий шлунковий сік.

Здавалося, тепер завдання цілком розв’язане: штучний мішок, зроблений з частини стінки шлунка, як дзеркало, відобразить роботу всього шлунка. Збираючи з маленького шлунка сік і досліджуючи його склад та властивості, можна докладно простежити за роботою великого шлунка.

Проте дзеркало було кривим. Воно погано і неправильно відображало роботу великого шлунка. Так, наприклад, досліди з удаваною годівлею завжди супроводжувалися виділенням великої кількості шлункового соку. А тим часом з маленького шлунка при удаваній годівлі не виділялося ні однієї краплі. Павлов припустив, що погана робота ізольованого шлунка пояснюється тим, що при його викроюванні було перерізано нервові волокна.

- треба усунути цю хибу, - думав Павлов. – Що б то не стало, треба добитися збереження нервових гілочок, і тоді маленький ізольований шлунок точно, як дзеркало, відображатиме роботу великого шлунка.