Записи

Амбіції колишньої політув'язненої і екс-прем'єра зрозумілі. Автор намагається довести: як би Тимошенко не жадала реваншу і наскільки хитромудрими б не були її маневри, на майбутніх виборах в президенти її чекає, швидше за все, програш. Заручниця своєї харизми, після Майдану вона представляється виборцям, швидше, гостею з минулого.

"Я повернулася. У всіх значеннях цього слова. Спасибі всім, хто підтримував і боровся, і співчуваю всім, хто не чекав", - написала Юлія Тимошенко у своєму Twitter 19 березня, коли приїхала в Україну з Німеччини, де деякий час перебувала на лікуванні. У цьому короткому твіті, як не дивно, викладена вся її передвиборча програма.

Сучасні відносини стали схожі на ринкову економіку. Наприклад, існують договірні стосунки між хлопцем і дівчиною, тобто партнерство - "ми з тобою зустрічаємося". Є форма власності – «ти мій(моя)». Є ціна - зовнішність, популярність, розум та інша атрибутика. Є і обмеження, наприклад, обмежене спілкування з іншими людьми, в зв'язку з тим, що суб'єкти відносин бояться зради.

"Любовні" відносини - це тимчасові відносини. Відносин може бути одне або багато за один рік. Любов одна-дві за все життя, а у кого-то і ні одної, як би сумно це не відгукувалося. Відносини - це ілюзія любові. Любити можна без відносин, наприклад сумирно, та багато радіють такій позиції. Зустрічаючись з ким-небудь, багато тішать себе тим, що вони з ким-то в відносинах, вважаючи, що між ними щось є, однак у більшості випадків це лише прихильність або вигода будь-якої із сторін, найчастіше інтимна. Всі ці відносини засновані на звичайному партнерстві в цілях задоволення своїх потреб, а потреби, як погода - постійно змінюються. Так само, будь-яка потреба має свою межу насичення, у зв'язку з чим при досягненні цієї межі інтерес до людини стає мінімальним, і це одна з причин чому безліч "пар" розвалюються протягом перших місяців або тижнів. Такі фрази, як "Я з ним(нею) зустрічаюся...", більше схожі на "- Ми поки що разом і він(вона) моя власність". Якщо щось піде не так, і хтось когось да кине - не біда, знайду іншого(-шу). У "любовних" відносинах, або в простолюдді "мутках", великий простір для зрад, тому що здебільшого таких людей мало що пов'язує духовно.

Кожен має право на мрію, але не кожен має право на її реалізацію. До такого висновку я прийшла зовсім недавно. Відразу скажу, що про мрії, які суперечать Кримінальному Кодексу, мова не йде. Тут все зрозуміло. Потрібно жити за законом і дотримуватися його рамок.

Мова піде зовсім про інше. Про етичні міркування, про повагу до інших людей і придушенні свого егоїзму. Не зрозуміло? Добре - ось приклад. Припустимо, ваша мрія - побувати в Парижі. Здавалося б, чого простіше, придбати путівку в будь-якому туристичному агентстві ( благо, зараз їх хоч греблю гати) і виконати її, свою заповітну. Але, не все так просто. Ваш сімейний бюджет не дозволяє вам це зробити, і ваша мрія так і залишається мрією. І ось, о диво! Унікальна можливість поїхати туди за мінімальною ціною, по такій, яка вважається чисто символічною. А тепер питання: чи маєте ви право на реалізацію вашої мрії, якщо навіть ці символічні гроші є значною сумою для вашої родини і їх можна витратити на щось корисне для всіх її членів, а не тільки на вас? Якщо проявити егоїзм і плюнути на інтереси всієї родини, то чому б і ні. Адже така унікальна можливість може більше і не бути. А якщо проявити повагу до всіх, зарубати свій егоїзм на корені, то ця мрія так і залишиться лише мрією, на яку ви маєте право, але яку не можете реалізувати.

Як виховати дитину особистістю незалежною, непересічною, цілеспрямованою і просто цілісною? Виховання дитини - праця безперервна і вельми складна. Маючи двох синів десяти і восьми років, я постійно шукаю різну інформацію на цю тему.

Усі батьки і педагоги знають, що дитина найкраще вчиться на чужому прикладі. І в першу чергу таким прикладом служать самі батьки. Тобто, якщо батько каже синові: «Мий руки перед їжею», а сам, приходячи з роботи, цього не робить, то, скільки б малюка не лаяли, у нього завжди буде підсвідоме прагнення поступати так, як батько. Виникає конфлікт у вихованні - невідповідність належного і дійсного. І ця невідповідність буде народжувати нерозуміння і опір.

Дзвоню сьогодні одній дуже відомій в місті людині по виробничим справах. Після першого гудка голос в трубці. « Коротше, мій хазяїн - людина зайнята. Не відволікай його по порожнякам, говори по справі і з повагою. А якщо...» Я не встигла дізнатися, що буде «якщо», бо трубку вже взяв сам господар. Ми швидко обговорили суть питання і розпрощалися. Якщо чесно, залишилося не дуже приємне враження від такої заміни гудків на «прикол». Своєрідне почуття гумору у людини у віці, та ще й з таким становищем у суспільстві.

Мені дуже імпонують люди з вродженим здоровим почуттям гумору. З ними легко і цікаво. Спілкування з ними, як бальзам на душу, адже вони знімають напругу і втому всього лише одним вдало підібраним жартом. Причому всі жарти народжуються експромтом. У них завжди є в запасі свіжі анекдоти, вони можуть переказати навіть саму нудну телепередачу так, що будеш сміятися до сліз.

В той же час я не виношу чорний гумор. Мене від нього коробить, він здається мені збоченою формою доброго і не злого гумору. До речі, злі жарти, які зачіпають гідність людини, які принижують його, я теж відношу до розряду чорних. Адже зло за визначенням не може бути білим. Я не виношу відверто вульгарний гумор, по суті, та ж «чорнуха». Хоча, якщо прослизає легка пошлинка, то це допустимо.

Хто ж з нас у дитинстві не любив різні страшилки і байки, небилиці і повір'я, які неодмінно збуваються. Ми свято вірили в почуте, і з палаючими очима і тремтячим голосом переказували їх, передаючи з уст в уста.

Пам'ятаю, як модно було викликати зелені очі, це був свого роду екстрим, потужний викид адреналіну, жах, що межує з цікавістю. Адже, якщо б вони дійсно з'явилися, то задушили б ту, чиє ім'я було названо. Ми закривалися в темній кімнаті і хором завивали « Біжать, біжать по стінці зелені очі. Зараз задушать Ленку (Наташку, Свєтку, Маринку...) Да-Да-Да-да-да-да. І з хвилюванням в грудях, з гучним і потужним серцебиттям вдивлялися в темряву, вірячи, що зараз комусь із нас прийде кінець, якщо не встигнемо вчасно включити світло. Адже серед нас, дівчат, ходили чутки, що ці зелені очі задушили вже не мало людей.

Важко уявити видатного українського письменника як політика, але я свідомо вирішив співставити цю постать і політику. Насправді Василь Стефаник брав участь у політичних акціях, належав до політичної партії з виразно уточненими ідейними поглядами, входив до складу Віденського парламенту, але виглядає на те, що політика, хоча він дозрівав разом з ескалацією галицького політичного життя, для якого було характерним напруження націоналістичних тенденцій, був присутній у політиці – вона була іншим його життям, може навіть тлом того іншого життя, завдяки якому він розвивав свою чудову літературну творчість. Тло не завжди залишається другим планом, часто вирішує про напрям дії, імплікує оцінку одиниці і є могутнім резервуаром традиції, вразливості і саме творчого потенціалу.

На межі ХІХ – ХХ століть перед лицем розвитку масових демократичних течій та стрімкого зростання українського руху, східно-галицькі консерватори змушені були визнати необхідність змін. «Якщо представники краківської консервативної школи (М. Бобжинський, В. Коритовський) бачили розв’язання проблеми на шляху компромісів з українськими народовцями, то вихідці зі Східної Галичини чи ті, що перебували під впливом східно-галицької шляхти (А. Ґолуховський, Л. Півінський, Альфред Потоцький, Анджей Потоцький), намагалися стримати національний розвиток українців, представляли останніх у Відні антидержавним москвофільським чинником, а на практиці нерідко толерували русофілів».

Взагалі-то я не дуже люблю сперечатися і відстоювати свою точку зору. Тим більше, що кожен має право на свою, і нав'язувати свою думку якось не хочеться. Але, все ж іноді доводиться, волею чи не волею встрявати у різні суперечки. Цікаво спостерігати, як ведуть себе люди.

Є такі, сперечатися з якими одне задоволення. Вони вміють вислухати, не перебиваючи. Вони поважають думку співрозмовника і в коректній формі висловлюють своє. Вони готові йти на компроміс і визнавати свою неправоту. Рівний тон без бурхливих емоцій і образ, все коректно і цивілізовано. Напевно, саме про такі спори кажуть, що в них народжується істина. Після них відчуваєш себе легко і добре, немов і не суперечка була зовсім, а розмова двох рівноправних партнерів.