Записи

Початки української політичної еміграції слід шукати в сивій давнині, в князівських часах, коли Князь Володимир Великий створив Українську Державу, яка була найсильнішою державою за всі часи її існування. Князь розумів, що тільки в єдності сила Держави. А тому він повернув усі завойовані землі, об’єднав їх, і вся Україна повинна була йому коритися. Влітку 988 року, він запросив на Україну грецького митрополита і священників, які охрестили українців, даючи хрестик на шию. Володимир поставив по різних містах своїх синів, які під його владою міцно керували країною. Помер Володимир Великий (1015 р., князював 35 років), і почалась війна між його синами за престол у Києві. На престол став Ярослав (біля 979-1054), син Володимира Великого. Він був високоосвіченою людиною, дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софіївському соборі школу і бібліотеку. Почалась праця над перекладами грецьких книг на церковнослов’янську мову, переписували книги, було укладено літописний звіт. Він знову зміцнив Українську Державу так, що сусідні держави шукали зв’язків з Українською Державою, зверталися за порадою і допомогою до київського князівства. Сам Ярослав був одружений (1019-1054) з донькою шведського короля Олафа – Інгердою; донька його, Єлисавета, була одружена за норвезького короля Гаральда Суворого; донька Анна – за французького короля Анрі (Гайнріха І), Анастасія – за угорського короля Антраша І; його син Із’яслав був одружений із Ґертрудою, донькою польського князя Мєшка; Всеволод – з візантійською царівною з роду Мономахів; Святослав – з внучкою цісаря Генріха ІІ; Володимир – із Одою, донькою графа Леопольда з Штаде (біля Бремену); сестра Ярослава Мудрого, Марія Доброніга, була одружена за польського князя Казимира Відновителя. При дворі Ярослава Мудрого знаходили притулок колишні монархи: норвезький Олаф Святий, англійський Едмунд Залізний Бік. Ярослав Мудрий був у союзі з германськими цісарями Генріхом ІІ, Конрадом ІІ і Генріхом ІІІ. За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки у колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевими людьми, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині й ін. Ось такі зв’язки Ярослава Мудрого сприяли великому його авторитетові і міцності Київської держави в Європі, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Ярослав Мудрий встановив систему успадкування – синьйорату, згідно з яким старший брат Із’яслав, дістав великокняжий престол у Києві; Святослав – Чернігівщину, Муром і Тмуторокань; Всеволод – Переяславщину, Суздаль і Ростовщину; Ігор – Володимир-Волинський; В’ячеслав – Смоленщину. Ярослав Мудрий керував Україною 35 років, і маючи 75 років, в 1054 році він помер у Вишгороді, похований у Церкві св. Софії в Києві. За своє князювання він проводив мудру політику міждержавних зв’язків, за що і дістав імення Мудрий. Він надіявся на те, що Україна буде сильна і славна.

Існуючі на сьогодні наукові публікації про відомого партійного та громадського діяча Петра Юхимовича Шелеста у переважній більшості присвячені хронологічному періоду з 1963 до 1972 року, коли український політик очолював ЦК КПУ [3]. Менше уваги дослідники звертають уваги на початковий період політичної кар’єри П. Шелеста. Йдеться про перебування П. Шелеста на посаді другого секретаря Київського міськкому КПУ, його діяльність в якості першого секретаря Київського обкому КПУ.

Сільському господарству України судилося відіграти надзвичайно важливу роль у Великій Вітчизняній війні народів СРСР проти нацистської Німеччини. Адже доля цієї війни визначалася не лише на полях битв, а й на хлібних ланах і тваринницьких фермах, повсякденною тяжкою працею мільйонів сільських трудівників. Селянство вирішувало в роки війни найвідповідальніше після виробництва озброєння та боєприпасів завдання — воно забезпечувало фронт і тил продовольством. Давалося це надзвичайно важко. У початковий період війни сільському господарству УРСР довелося функціонувати в екстремальних умовах, зумовлених стрімким наближенням фронту, вилученням із виробничої сфери внаслідок мобілізації до діючої армії найбільш працездатної частини робочої сили — чоловіків, а також великої кількості техніки й живого тягла для потреб армії та будівництва оборонних рубежів, масовим залученням до оборонних робіт сотень тисяч селян, підготовкою та здійсненням евакуаційних заходів. Однак, незважаючи на величезні труднощі, селянство України зробило величезний внесок у зміцнення обороноздатності країни і забезпечення потреб фронту продовольчими та сировинними ресурсами.

< назад Сумарне податкове навантаження було різним як для окремих категорій сільських мешканців, так і для селянських господарств у межах кожної категорії. Чи було воно посильним для знедоленого селянства в умовах воєнного лихоліття й, особливо, після руйнівного окупаційного періоду? Якщо виходити з базарних цін на сільгосппродукцію у великих містах, то, на перший погляд, фіскальна політика видається обґрунтованою.

< назад Указані вище причини призвели до зменшення конепоголів’я у громадському стаді. Станом на 1 червня 1945 р. у колгоспах нараховувалося 763,8 тис. голів, тобто на 66,2 тис. голів менше, ніж було на початку року. Кількість робочих коней зменшилася з 561,5 тис. до 512,2 тис. голів.

На кінець 1945 р. поголів’я коней у колгоспах збільшилося до 907,5 тис. голів. Приріст відбувся в основному за рахунок тварин, завезених зі східних районів СРСР та переданих Червоною армією, а також трофейних та одержаних у порядку повернення вивезених окупантами до Німеччини й Румунії і в рахунок репарацій. В особистих господарствах сільських мешканців конепоголів’я зросло майже до 1 млн голів. При цьому переважна більшість його була зосереджена в одноосібних селянських господарствах західних областей України. Загальна кількість конепоголів’я в усіх категоріях господарств республіки становила майже 2 млн голів. Зростання поголів’я коней значною мірою сприяло вирішенню проблеми тягла у сільському господарстві.

< назад Темпи зростання поголів’я худоби за 1945 р. по всіх категоріях господарств були набагато вищими, ніж до війни, і становили по великій рогатій худобі 18,8%, свинях — 56,9%, вівцях і козах — 20,5% й у середньому по всіх видах худоби — 24,6%, тоді, як у 1934–1940 рр. ці показники ледь сягали, відповідно, 8,6%, 12,1%, 17,9% і 10,5%. Темпи приросту поголів’я продуктивної худоби були найвищими у радгоспах: великої рогатої худоби — 69%, свиней — 117%, овець і кіз — 80%, а в колгоспах, відповідно, 35%, 100% і 59%, у господарствах колгоспників — 9%, 38% і 2%. У 1945 р. колгоспи збільшили поголів’я великої рогатої худоби на третину (на 571 тис. голів), свиней — удвічі, овець і кіз — більше, ніж у півтора рази. Загалом за період від початку відбудови до кінця 1945 р. громадське тваринництво в колгоспах було відновлене.

< назад У зимово-весняний період сільські діти та підлітки заготовляли добрива, затримували на полях сніг, закладали парники, лагодили сільгоспреманент, поповнювали посівний і посадковий фонди, улітку виконували значний обсяг робіт на прополюванні сільгоспкультур, боротьбі зі шкідниками, особливо гризунами та довгоносиком. Та найширше праця підлітків і дітей використовувалася в період збирання врожаю.

< назад У значної частин господарств визволених восени 1943 р. — узимку та навесні 1944 р. районів не було посівного матеріалу. Восени 1943 р. для посіву озимих під урожай 1944 р. у Ворошиловградську й Харківську області станом на 9 жовтня 1943 р. надійшло 9871 т насіннєвого зерна з областей РРФСР. Весною 1944 р. у цих же областях самостійно не могли забезпечити себе насінням для ярового посіву колгоспи найбільш постраждалих від окупації районів, а також господарства з низьким урожаєм зернових культур у 1943 р. Із метою надання таким районам і колгоспам допомоги насінням для весняного посіву, згідно з постановою Раднаркому УРСР від 12 лютого 1944 р., у Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській, Сумській і Чернігівській областях у колгоспів, колгоспників та одноосібних господарств, які виконали свої зобов’язання щодо здачі хліба у фонд Червоної армії та за державними хлібозаготівлями, було організовано закупівлю 25 тис. т зерна (у Дніпропетровській, Запорізькій і Полтавській — по 6000 т, у Сумській — 4000 т, Чернігівській — 3000 т). За рахунок закупленого збіжжя надавалася насіннєва взаємодопомога колгоспам у порядку відпуску в позичку на умовах повернення з урожаю 1944 р. з нарахуванням 10 ц за кожні 100 ц відпущеного насіння. У такий спосіб колгоспи Ворошиловградської області одержали насіннєву позичку в розмірі 17 000 т, Сталінської — 3000 т, а райони інших областей — 5000 т. Весною 1944 р. Наркомзем СРСР виділив для УРСР 5137,4 ц насіння овочевих культур, у тому числі імпортного — 2550,9 ц.

< назад До війни всі колгоспи УРСР мали сівозміни, при цьому в 7336 колгоспах вони були правильні. У період окупації сівозміни в колгоспах порушилися, а межі полів було розорано. Упродовж 1943–1944 рр. межі полів сівозмін відновили в 2540 колгоспах, а до кінця 1945 р. — у 14 307 господарствах. Більш успішно цю роботу проводили в Київській, Кам’янець-Подільській, Кіровоградській, Херсонській, незадовільно — у Запорізькій, Харківській, Сумській областях, де на той час відсоток відновлення становив, відповідно, лише 35,1%, 35,8% і 26,2%. У 716 колгоспах межі полів сівозмін узагалі не могли бути відновлені без проведення землевпорядкувальних робіт.

< назад Успішне відродження всіх галузей сільського господарства залежало насамперед від його технічної бази. У зв’язку з цим першорядного значення набували відбудова МТС, моторемонтних заводів та відновлення технічного парку радгоспів. На кінець 1943 р. — початок 1944 р. було відбудовано й відновлено діяльність усіх 496 МТС, що працювали у визволених районах Лівобережної України до війни. Вони мали 13 694 трактори, що становило близько 40% тракторного парку 1941 р. У господарствах Наркомрадгоспів УРСР станом на 1 лютого 1944 р. було 1180 тракторів, 2254 тракторні плуги, 774 комбайни, 1514 тракторних культиваторів, 1501 сівалка та інший сільськогосподарський реманент. До весни 1944 р. МТС України одержали від союзних республік близько 7 тис. тракторів, 1550 тракторних плугів, 525 металорізальних верстатів, комбайнів та автомобілів. А всього за роки війни трудівники села УРСР одержали з інших республік СРСР 11 тис. тракторів, 7 тис. вантажних автомашин і 1 тис. комбайнів.