Записи

У ході зимової наступальної кампанії 1942–1943 рр. радянські війська звільнили від окупантів частину Східної України, а до кінця вересня 1943 р. майже все Лівобережжя та Донбас. У результаті успішного форсування Дніпра від вересня до кінця 1943 р. на Правобережжі було створено величезний плацдарм протяжністю близько 400 км по фронту й до 100 км — у глибину. У визволених районах відразу ж приступали до відбудови зруйнованого під час війни господарства.

Це було в 1736 році. Російські кораблі під командуванням видатних мореплавців Дмитра Лаптєва і Олексія Чирикова вирушили шукати Північний морський шлях. Їх затерли крижини, і вони зазимували біля узбережжя теперішнього моря Лаптєвих. Скоро запаси свіжих продуктів та овочів вичерпалися, закінчилась і квашена капуста. Команда перестала відрізняти сніданки від вечерь, такі вони стали одноманітні: все ті самі сухарі, солонина, сушена риба. І тут моряки один по одному почали хворіти на цингу. Тільки вивар з хвої врятував багатьох з них від загибелі.

В 1882 році відомий англійський вчений Чарльз Дарвін дістав звання почесного доктора Кембриджського університету.

Присудження цього звання супроводжувалося урочистою старовинною церемонією, що не зазнала ніяких змін протягом кількох століть. Вона починалася з незвичного для нашого ока походу в середньовічних костюмах, після чого відбувався обряд «посвячення» в доктори. При «посвяченні» Дарвіна з хорів (балкон парадного залу), де серед численних гостей розмістилася група студентів, спустили на мотузочку прямо в руки великого вченого маленьку іграшкову мавпочку. Цей подарунок нагадував про його величезні заслуги в дослідженні розвитку тваринного світу і походження людини.

Пісня матері. Батьківщина і батьки – найрідніші для дитини люди. Це велике почуття Батьківщини, а з ним і патріотизму формується з раннього дитинства.

Життя нашої країни, морально-політична атмосфера нашого суспільства з юних років живлять людину життєстверджуючими ідеалами, виховують у неї почуття патріотизму, особистої відповідальності за все, що відбувається навколо, за славу й могутність своєї Батьківщини. Як важливо, щоб цією життєдайною силою було пройняте все, що оточує дитину, учня справи школи, гуртка де він займається, кінофільми, вистави, які він відвідує, атмосфера в сім’ї. Як висловився великий Макаренко… «не можна відокремити сімейні справи від громадських. Батьківська активність у суспільстві чи на роботі повинні відбиватись і в сім’ї, сім’я ваша має бачити ваше політично-громадянське обличчя і не відділяти його від обличчя батька або матері. Все, що відбувається в країні, через вашу душу й вашу думку повинне приходити до дітей». У спадщину дітям ми, батьки, залишаємо своє духовне багатство, свої погляди і переконання.

< назад Поширеною формою пограбування селян окупантами була система штрафів, що накладалися довільно, без обмежень у розмірі, з найменшого приводу і без нього. Наприклад, у Полтавській області, крім уже названих штрафів за невиконання норм поставок продукції, несвоєчасну сплату податків та порушення трудового обов’язку, окупанти накладали стягнення за неповагу до німецького солдата (200 крб), ходіння до сільської управи в робочий час (500 крб), простій тягла (100 крб), псування збруї (50 крб), невиїзд до Німеччини (5000 крб), потраву (1000 крб), не здачу голубів (500 крб), не здачу корів для роботи в громадському господарстві (1000 крб), самовільне використання тягла (100 крб).

< назад Здійснюючи педантичний контроль за обов’язковими поставками сільськогосподарської продукції, окупаційна влада вживала також превентивних організаційних і каральних заходів із тим, щоб унеможливити ухилення селян від їх виконання, запровадивши розгалужену систему взаємовідповідальності сільських мешканців та посадових осіб усіх рангів за виконання заготівельних планів. За розпорядженнями центральних і місцевих окупаційних органів влади, у селах, особливо в тих, де не виконувалися у повному обсязі поставки продукції, періодично здійснювалися перевірки селянських господарств із метою обліку наявного та використаного зерна, овочів, картоплі, кількості продуктивної худоби та молодняка, зокрема корів, які отелилися, і телят, виявлення прихованого продовольства та сировини. У разі продажу корови або іншої худоби селянин повинен був негайно повідомити відповідні органи, кому саме їх продано (з відповідною адресою).

< назад В останні місяці окупації селяни приховували і зберігали до приходу Червоної армії худобу, майно, продовольство. Так, у Міловському районі на Луганщині було приховано і збережено 406 волів, 276 коней, 202 свині, 571 вівцю, 4007 ц посівного матеріалу, 1042 ц картоплі, 99 тракторів, з яких 50 справних. Після визволення території району все це було передано колгоспам та МТС. Подібні факти були масовими в Київській області, де селяни зберегли в період окупації 15 000 голів худоби і багато сільськогосподарського майна, яке відразу після визволення області повернули колгоспам. Селяни Кіровоградщини зразу після визволення за рахунок збереженого добра здали державі 5 477 345 пудів хліба, 243 223 пуди м’яса, 1 721 549 пудів картоплі, 10 317 л молока. Це мало велике значення для відбудови господарства на територіях, що звільнялися від окупації, сприяло зміцненню продовольчої бази Червоної армії.

< назад У спішному порядку під жорстким контролем збиралась та ремонтувалась техніка, що залишилася з радянських часів. Із Німеччини в Україну за період від квітня до вересня 1942 р. Центральним торгівельним товариством «Ост» було завезено 8850 жаток, 208 снопов’язалок, 1990 молотарок, 126 віялок, 735 568 кіс, 767 577 держаків для них. А до кінця 1942 р. з Третього рейху доставили 2901 трактор, 1 млн кіс та 116 тис. серпів, а також 100 тис. плугів і культиваторів, тисячі сівалок. Для обмолоту та вивезення хліба верховне командування збройними силами Німеччини виділило: пального для тракторів — 35 483 т; бензину для автомашин — 17 063 т; дизельного палива — 3962 т і мастила — 3600 т.

< назад Третій, завершальний, етап аграрних перетворень передбачав створення індивідуальних селянських господарств у формі відрубів і хуторів на переданих у користування, а не у приватну власність, громадських землях. Здійснення його відкладалось до завершення війни. Коли виникало питання, чому передача землі у приватну власність відкладається на невизначений термін, окупанти пояснювали це тим, що потрібно дочекатися повернення «бійців із фронту, які в першу чергу мають право на наділення майновими об’єктами у східних областях, і без яких використання східного краю з новим прошарком підприємців із кращих, найбільш заслужених німецьких сил не може бути здійснене». Але головна причина, зрозуміло, полягала не у цьому. Окупанти боялися, що, розпустивши великі господарства, вони не зможуть одержати необхідну кількість продовольства через низьку товарність дрібного селянського господарства і руйнацію аграрного виробництва в умовах війни. Тому в одній із директив прямо наголошувалося, що «наділення землею для особистого користування і тому подібні підготовчі заходи до майбутнього відновлення приватної власності повинні [...] здійснюватися з особливою обережністю, оскільки створення надлишків стане неможливим із самого початку».

< назад Наприкінці 1941 р. в окупантів також виникли великі проблеми із заготівлею тваринницької продукції. Керівництво Третього рейху та окупаційна влада, розраховуючи на те, що основна її частина вироблятиметься у великих господарствах, із самого початку окупації значну увагу приділяли відновленню роботи тваринницької галузі в колгоспах і радгоспах. У перші ж місяці було вжито суворих заходів щодо припинення масових несанкціонованих реквізицій та заготівель худоби військовими частинами й окремими військовослужбовцями, на колгоспні та радгоспні ферми поверталася худоба, що залишилася після радянської евакуації, зокрема перехоплена наступаючими німецькими військами, покинута під час евакуації на Правобережжі України, а також привласнена селянами. Проводилися проти епізоотичні заходи, залучалися до роботи ветеринарні та зоотехнічні кадри, які залишилися на окупованій території. Однак усі ці дії не дали бажаного для окупантів результату. І хоча у селах функціонували тваринницькі ферми, однак поголів’я худоби на них було значно меншим, ніж у довоєнний період, що не дозволяло задовольнити бодай поточні потреби вермахту. Водночас мали місце проблеми зі зберіганням та переробкою заготовленої сільськогосподарської продукції внаслідок браку складських приміщень, переробних підприємств, енергоносіїв.