Записи

НАСТУП РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬК НА ЛІВОБЕРЕЖЖІ ТА ПІВДНІ УКРАЇНИ, ЗАХОПЛЕННЯ СТРАТЕГІЧНИХ ПЛАЦДАРМІВ НА ДНІПРІ У ЛІТНЬО-ОСІННІЙ КАМПАНІЇ 1943р.

Обидві воюючі сторони розраховували, що влітку 1943 р. відбудеться рішучий перелом у війні на їхню користь. І німецьке, і радянське вище військове командування напрямком зосередження основних зусиль визначали південну ділянку фронту. За задумом Ставки, радянські війська, що діяли на південно-західному напрямі (Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-Західний і Південний фронти), повинні були у ході оборонної битви виснажити противника (силами Центрального і Воронезького фронтів, які займали Курський виступ), а потім із переходом у контрнаступ і загальний наступ розгромити одне з найбільш сильних угруповань німців, що утримувало важливі економічні райони — Лівобережну Україну і Донбас.

Оборонна операція Південно-Західного і Воронезького фронтів на донбаському й харківському напрямах (22.02.43–23.03.43)

У другій половині лютого 1943 р. війська Воронезького і Південно-Західного фронтів продовжували наступ на захід і південний-захід від Харкова з метою вийти до Дніпра й ізолювати донбаське угруповання противника від інших його військ на території України. При цьому з’єднання обох фронтів зазнали значних втрат, розтяглися по фронту й у глибину та мали вкрай мало матеріально-технічних засобів. Забезпеченість пальним становила по Воронезькому фронту 0,2, а по Південно-Західному — 0,5–0,7 заправки. Загрозливою була забезпеченість військ боєприпасами: по Воронезькому фронту — 0,4–0,6, а по Південно-Західному — 0,3–0,5 боєкомплекту.

Донбаська наступальна операція Південно-Західного і південного фронтів (29.01.43–18.02.43) та Харківська наступальна операція Воронезького фронту (2.02.43–3.03.43)

Наступ радянських військ у січні 1943 р. створював сприятливі умови для розвитку успіху на курському, харківському та ворошиловградському напрямах й обходу Донбасу з півночі. Оцінивши обстановку, що склалася, представник Ставки генерал-полковник О.Василевський і військова рада Воронезького фронту ще 21 січня 1943 р. подали пропозиції про розвиток наступу військ фронту на харківському напрямі та військ лівого крила Брянського фронту загальним напрямом на Курськ. Ставка з ними погодилася і 26 січня поставила Брянському та Воронезькому фронтам завдання на подальший розвиток наступу з метою завершення розгрому групи армій «Б» та звільнення Харківського промислового району і основної залізничної магістралі, що зв’язувала центр із півднем країни. Головний удар завдавали війська Воронезького фронту, які мали завершити розгром групи армій «Б», захопити Харків, Курськ і до 21 лютого вийти на рубіж Суми — Лебедин — Полтава. Подальшим напрямом наступу визначалися Ромни, Кременчук та вихід на р. Дніпро.

БОЙОВІ ОПЕРАЦІЇ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ У ЗИМОВІЙ КАМПАНІЇ 1942–1943 рр.

У результаті успішного контрнаступу радянських військ під Сталінградом (операція «Уран») стратегічна обстановка на радянсько-німецькому фронті до кінця 1942 р. різко змінилася на користь РСЧА. Проте знищення оточеного під Сталінградом угруповання противника затягнулося, тут було скуто 7 радянських армій, що викликало зниження темпів розвитку наступу на південно-західному напрямі. Відтак наступна стратегічна операція («Сатурн»), яка мала на меті оточення решток німецько-італійських військ за р. Дон та з виходом радянських ударних угруповань до Ростова-на-Дону — відсічення групи армій «А» противника, яка діяла на Північному Кавказі, не була проведена у повному обсязі.

Оборонні операції радянських військ на куп’янському напрямі і відхід їх за р. Оскіл (10.06.42–26.06.42). Операція «Клаузевіц»

У зв’язку з різким погіршенням обстановки на південно-західному напрямі, яке склалося внаслідок бездарного провалу радянського командування під Харковом, перед військами Південно-Західного фронту (9-а, 21-а, 28-а, 38-а армії) були поставлені оборонні завдання. Ставка підсилила його 7 стрілецькими дивізіями, 2 танковими корпусами і 4 танковими бригадами. До 10 червня у складі фронту діяло 4 танкових і 2 кавалерійських корпуси, 30 стрілецьких дивізій, 2 стрілецькі і 8 танкових бригад.

Операції військ Південно-Західного напряму в першій половині 1942 р. Барвінково-Лозовська наступальна операція (18.01.42–31.01.42). Харківська катастрофа (12.05.42–29.05.42)

8 грудня 1941 р. Гітлер підписав директиву № 39 на перехід німецьких військ до стратегічної оборони на всьому Східному фронті. У ній зазначалось, що раптові сильні морози і пов’язані з цим труднощі щодо забезпечення військ вимагають негайно припинити всі великі наступальні операції і перейти до оборони … та створити необхідні умови для поновлення великих наступальних операцій у 1942 р. Основним завданням військ вермахту на зимовий період було утримання зайнятих рубежів із метою виграшу часу на підготовку, нових стратегічних резервів, необхідних для операцій весни 1942 р. У директиві від 16.12.1941 р. групі армій «Південь» ставилося завдання: «Утримувати весь свій фронт. Направити всю енергію на захоплення Севастополя для того, щоб із Криму одержати резерви для південної групи армій».

Оборона Одеси (5.08.41–16.10.41) та Севастополя (30.10.41–12.07.42). Боротьба за Кримський і Таманський півострови (середина вересня 1941 р. — 19.05.42)

Перебіг оперативно-стратегічних дій на півдні, самостійні та спільні фронтові й армійські операції радянських військ у взаємодії з силами Чорноморського флоту в обороні Одеси та Севастополя, боротьбу за Кримський півострів у 1941–1942 рр. варто розглянути окремо.

У ході серпневого відступу військ Південного фронту Ставка ВГК наказала Одесу не здавати, обороняючи місто до останньої можливості, залучаючи для цього і Чорноморський флот (директива № 00729 від 5.08.1941 р.60). Створена за наказом Ставки 10 серпня окрема Приморська армія відійшла до Одеси й організувала разом із Чорноморським флотом оборону. Німецьке командування, потребуючи сил для наступу на території Лівобережної України й у Криму, наказало 4-й румунській армії оволодіти Одесою в короткий термін. Противник мав понад п’ятиразову перевагу у силах і засобах. Але радянські війська відбили всі атаки. Коли противник підійшов до Криму і виникла загроза захоплення півострова, а Одеса залишилася далеко в тилу ворожих військ і підтримка зв’язку з її захисниками стала проблематичною, Ставка вирішила евакуювати місто (директива №002454 від 30.09.1941 р.61), перекинувши Приморську армію для захисту Кримського півострова. Це було зроблено на кораблях Чорноморського флоту — до 16 жовтня армія переправилася на Кримський півострів.

Оборона Києва, катастрофа Південно-Західного фронту та її наслідки

Противник, змушений під ударами радянських військ перейти до оборони на головному, західному, напрямі, прагнув усіляко посилити натиск на північно- і південно-західному напрямах. У директиві верховного командування вермахту від 21 серпня найближчі цілі були сформульовані так: «Найголовнішим завдання до приходу зими є не взяття Москви, а захоплення Криму, промислових та вугільних районів по р. Донець і позбавлення росіян можливості одержувати нафту з Кавказу». Далі вказувалося, що сприятлива оперативна обстановка, яка склалася в результаті досягнення лінії Гомель — Почеп, повинна бути негайно використана для ... операції суміжними флангами груп армій «Південь» і «Центр» по напрямах, що сходяться, із метою оточення та знищення основних сил Південно-Західного фронту».

Оборонні операції (бойові дії) військ Південно-Західного напряму на території Правобережної України (10.07.41 — кінець серпня 1941)

Із метою покращення управління військами 9 липня було створене управління Південно-Західного напряму, якому підпорядкували Південно-Західний та Південний фронти. Головнокомандувачем Південно-Західного напряму став маршал С. Будьонний, членом військової ради — М. Хрущов.

На Південно-Західному напрямі, на відміну від Західного, до 10 липня гітлерівському командуванню розгромити основні сили радянських військ не вдалось. Якщо на території Білорусії у цей час було повністю розбито 24 радянські дивізії, то в Україні — всього 4. Проте ситуація залишалась складною, стабільного фронту оборони не було. У смузі Південно-Західного фронту діяли 6-а, 17-а армії і 1-а танкова група противника. Проти Південного фронту наступали 11-а німецька, 3-я і 4-а румунські армії, 8-й угорський армійський корпус. Війська 5-ї армії Південно-Західного фронту, завдаючи контрударів, відходили напрямом на Коростенський укріплений район. 6-а армія вела запеклі бої в районі Бердичева, а 26-а і 12-а — у районі Вінниці. Війська Південного фронту (18-а і 9-а армії) оборонялися на лівому березі Дністра.

Прикордонна битва (22.06.41–6.07.41)

У передсвітанкову пору 22 червня 1941 р. світ ще не знав про початок найкривавішої з усіх воєн, а на українських теренах уже лилася кров. Бомбардувальники люфтваффе завдали ударів по Житомиру, Києву, Одесі, Севастополю та інших містах. Загальна глибина дій авіації сягала 300–400 км.

У перший день війни відповідно до указу президії Верховної Ради СРСР «Про воєнний стан» на всій території УРСР запроваджувався правовий режим воєнного стану, функції органів державної адміністрації з організації оборони передавалися військовій владі. З 23 червня оголошувалася мобілізація.