Записи

Майбутня війна у планах радянського командування. Початок стратегічного розгортання військ на території України

Після окупації Польщі між двома силами, які прагнули до встановлення свого порядку у всьому світі, встановився спільний кордон. Підписання 23 серпня 1939 р. пакту про ненапад, таємних протоколів до нього про розподіл сфер впливу, договору від 28 вересня про дружбу і кордони між СРСР та нацистською Німеччиною лише відтермінувало початок війни. У другій половині 1940 р. у зв’язку з поразкою Франції та німецькою окупацією майже всієї Західної Європи загроза воєнного нападу гітлерівської коаліції на СРСР різко зросла. Головна військова рада 21 листопада 1939 р., враховуючи зміни у воєнно-політичній ситуації в Європі, внесла суттєві зміни у плани військового будівництва на третю п’ятирічку (1938–1942 рр.). У середині 1940 р. був підготовлений перший варіант плану стратегічного розгортання, який у подальшому уточнювався й перероблявся. Слід зазначити, що при плануванні підготовки і використання збройних сил, військово-політичне керівництво країни враховувало недостатній рівень боєздатності військ. Про це свідчать, зокрема, результати роботи комісії щодо при йому С. Тимошенко наркомату оборони СРСР від К. Ворошилова (травень 1940 р.).

План «Барбаросса» та його український вектор. Стратегічне розгортання збройних сил Німеччини і її союзників на південно-східному напрямі

На кінець 1940 р. Німеччина та її союзники в результаті завчасно проведеної мобілізації і використання величезної кількості людських і матеріальних ресурсів створили могутню військову машину для проведення подальших агресивних війн з метою встановлення світового панування. Зміну вектора воєнної експансії із заходу на схід Гітлер усіляко приховував. Його політичні цілі у майбутній війні проти СРСР полягали у знищенні його і перетворенні східноєвропейських територій на колонію Німеччини. Україна розглядалась як один із найважливіших сировинно-аграрних придатків Третього рейху і в перспективі мала бути включена до «великонімецького простору».

Джерело нашого харчування – рослини і тварини. Вуглеводи ми дістаємо майже виключно з рослинної їжі. Що ж до білків і жирів, то вони є і в рослинній, і в тваринній їжі. Проте не всі білки і жири однакові. Надзвичайно важливо, щоб частина їх була з тваринної їжі, бо тваринні білки за своїм складом ближчі до білків людського тіла, а тваринні жири (головним чином вершкове масло) містять деякі потрібні для нас вітаміни. Ось чому їжа повинна бути мішаною: складатися з продуктів як рослинного, так і тваринного походження.

Коли хворі скаржаться на поганий апетит, лікарі іноді приписують їм «апетитні краплі», тобто ліки, які посилюють виділення шлункового соку і тим самим поліпшують апетит.

Про апетит завжди потрібно дбати.

Вивчаючи роботу травних залоз, Павлов прийшов до висновку, що добрий апетит має величезне значення для правильної роботи органів травлення. На їжу, з’їдену без апетиту виділяється менше травних соків, тому вона повільніше і гірше перетравлюється, менше користі дає людині.

Знаючи кількість і склад з’їденої їжі, можна врахувати, скільки надійшло в організм поживних речовин: білків, жирів, вуглеводів. Мало того, можна підрахувати, скільки прихованої хімічної енергії дістав організм з поживними речовинами. Для цього в спеціальному приладі спалюють точно виміряну кількість білків, жирів або вуглеводів. При спалюванні хімічна енергія цілком перетворюється в теплову, і в такому вигляді її вже можна виміряти. Кількість тепла, потрібна для нагрівання 1кг. води на 10, називається великою калорією, або кілокалорією. Вчені встановили, що в організмі при окисленні 1г білків або вуглеводів звільняється 4ккал, а при розпаді 1г жирів – 9ккал.

Іноді в зв’язку з зміною умов життя змінюється і характер живлення. Як реагують на це органи травлення? Чи змінюється їх робота?

Ще в кінці ХІХ століття в лабораторії Павлова було виявлено, що при різних харчових режимах робота підшлункової залози неоднакова.

Особливо добре питання про пристосування органів травлення до характеру живлення вивчив учений Іван Петрович Разенков.

Він показав, що з зміною характеру живлення різко змінювалася і кількість травних соків та вміст у них ферментів. Мало того, змінювався і розподіл кількості виділеного соку в різні години після початку годівлі. Так, наприклад, при їжі, багатій на вуглеводи, у відповідь на годівлю м’ясом за одну тільки першу годину виділялося більше шлункового соку, ніж за всі інші години, разом узяті. При виключно м’ясному живленні, навпаки, за першу годину виділялося на ту саму порцію м’яса дуже мало соку, тоді як найбільша кількість цього припадала на 4-у і 5-у години після годівлі.

Робота органів травлення, як і всього організму, може бути точною і узгодженою лише при умові безперервного контролю і керування. Це завдання здійснюється нервовою системою і особливо вищим відділом мозку – корою великих півкуль, що дістає сигнали про всі зміни, в якому б органі вони не відбулися. Залежно від того, які сигнали надходять від органів чуття, від мязів і внутрішніх органів, мозок надсилає відповідні розпорядження в усі кінці тіла: по численних нервах біжать хвилі збудження до різних органів, змушуючи їх починати свою роботу, посилювати, ослаблювати, змінювати або припиняти її.

Іноді в рот потрапляє щось неїстівне, дуже несмачне або з неприємним запахом. Таку їжу ми випльовуємо. Але нюх і смак не завжди є достатнім контролем: ми можемо, наприклад, з’їсти їжу, не помітивши, що вона зіпсована.

Шкідливі речовини, що містяться в з’їденій зіпсованій їжі, подразнюють нервові закінчення в стінці шлунка. Рефлекторно виникають одне за одним скорочення м’язової стінки переднього відділу тонкої кишки. Але в цьому разі хвилі скорочення поширюються не як звичайно, не в напрямі від шлунка до товстих кишок, а в зворотному напрямі – в бік шлунку. Такі ж зворотні хвилі скорочення виникають у стінках шлунку і у стравоході. В результаті з’являються нудота і відрижка.

Підшлункова залоза також завжди пристосовується в своїй роботі до кількості їжі та її складу. Залежно від характеру їжі вона виділяє в дванадцятипалу кишку сік в неоднаковій кількості і з різним вмістом ферментів.

Підшлунковий сік, так само як і шлунковий, виділяється і при удаваній годівлі. Отже, і ця залоза заздалегідь готується до наступного потрапляння їжі в кишечник. Перші краплі підшлункового соку виділяються з фістули вже через дві хвилини після початку годівлі, але подальша робота підшлункової залози в значній мірі підтримується надходженням їжі з шлунка в дванадцятипалу кишку.

Разом зі своїм помічником лікарем Хижиним Павлов довго і наполегливо розробляв новий спосіб операції. Перші спроби були невдалі, але кінець кінцем учений досяг успіху: ізольований шлунок було зроблено так вміло, що збереглися цілими не тільки кровоносні судини, а й нерви.

Досліди на собаках з павловським ізольованим шлунком показали, що шлункові залози не гірше, ніж слинні, реагують на характер їжі, яка потрапляє в шлунок, і відповідно змінюють свою роботу.