Людина

Теплого весняного дня на поверхні ставків, ближче до берегів, у заростях очерету і осоки можна побачити пухкі темні коржики. Це відкладена у воді ікра жаб. Кожна ікринка – маленька темно-бура кулька, оточена прозорою оболонкою. Вдивіться в її поверхню, найкраще через збільшуване скло, і ви побачите, що вона поділена поздовжніми і поперечними лініями, як поверхня глобуса меридіанами і паралелями. Це лінії поділу ікринки, їх називають борознами дробіння.

Справді, коли розглядати розвиток тварини або дитини після народження, то він уже не здається таким незрозумілим і таємничим. Ріст – це росте збільшення того, що вже було раніше. Маленькі частини організму: голова, ніс, рот, вуха, очі, руки, ноги, - ростуть, стають великими. Може, і до народження розвиток полягає тільки в рості? Можливо, що в яйці до початку розвитку міститься зовсім маленький, не видимий простим оком зародок, який розвивається і стає з маленького, невидимого великим і тому видимим. До такого висновку прийшли деякі вчені наприкінці XVIII століття. Зародка до початку розвитку в яйці не видно, говорили вони, але він існує, вірніше передіснує як дрібненька, невидима істота, якій треба тільки підрости, щоб стати видимою. Таким чином, виходило, що зародок існує в яйці до початку розвитку, а не формується під час розвитку. Отже, ця теорія намагалася змалювати розвиток лише як простий ріст зародка, що нібито існував раніше, але був невидимим. А досвід переконував багатьох учених, що в процесі розвитку утворення нового і збільшення того, що вже було, не те саме. Це дві сторони розвитку. Вольфові ще довго довелося вивчати зміни, які відбуваються в насидженому курячому яйці, щоб зрозуміти цю важливу істину і спростувати помилкову теорію.

«В заростях лопухів було так само глухо і дико, як у густому лісі, і саме там сиділа на яйцях качка. Сиділа вона вже давно, і їй це дуже набридло, бо відвідували її рідко: іншим качкам було нудно стовбичити в лопухах та крякати разом з нею, їм більше подобалося плавати по канавах.

Але ось нарешті, яєчні шкарлупки тріснули. «Пі-і! Пі-і!» - почулося з них. Це зародки стали каченятами і висунули голівки з шкарлупок».

Зародки стали каченятами…

У казці датського письменника Андерсена про це говориться на половині рядка. А тим часом, щоб зародок став каченям, потрібно принаймні 27 днів. І кожний з цих 27 днів був історією не менш цікавою, ніж усе оповідання про те, як бридке каченя перетворилося в чудового лебедя.

Все живе розвивається. Розвивається і людина. Такий закон життя. Але людина народжується, маючи уже всі органи. Коли ж і як вони формуються?

Появі на світ дитини передує період невидимого життя зародка в утробі матері. Тут поступово з маленької краплинки живої матерії, перетворюючи соки материнського організму в речовину свого тіла, формується плід. Розвиток плода – складний процес. У ньому відображається вся попередня історія людини, від одноклітинної живої істоти до найвищого ступеня розвитку життя на Землі – появи людини.

Давніми людьми, або палеантропами, тепер називають не просто людей, які жили «в давнину», наприклад, в давньому Китаї або в давній Індії, а неандертальців. Вони жили на Землі приблизно 200-100 тисяч років тому. Часи неандертальців нерідко називають «мустьєрським» періодом в передісторії людства. Назва ця походить від назви однієї давньої печери – Ле-Мустьє – у Франції. У цій печері знайшли знаряддя з каменю, найчастіше з кременю: гостроконечники, скребачки, скребла, метальні камені, відбійники і віджимними; двома останніми видами знарядь неандертальці користувалися при виготовленні свого нескладного технічного інвентаря. В сукупності всі ці знаряддя і становлять «мустьєрську культуру», колись дуже поширену на Землі. Цією культурою володіли неандертальці, і вони були, мабуть, її творцями. В епоху мустьєрської культури ніяких інших людей, крім неандертальців, на Землі не було.

Щоб ознайомитися з рештками найдавніших людей на Землі, ми повинні перенестися до південних берегів Азії на потопаючий у тропічній зелені острів Ява, де знайшли рештки найдавніших людей. Першу знахідку зробив голландський лікар Ежен Дюбуа. Він з молодих років був пройнятий бажанням знайти сліди найдавнішої людини. Всю свою величезну енергію, всі свої сили, час і здоров’я Дюбуа віддав цим шуканням, і його праці увінчались успіхом. В 1891-1893рр. він провів розкопки на березі річки Соло, поблизу селища Трініль, і на значній глибині відкопав зуби, черепну коробку і стегнову кістку дивної істоти. За будовою стегнової кістки було видно, що ця істота ходила на двох ногах, а кістки майже не відрізнялись від людських. Зате черепна коробка була зовсім іншої будови, вона була меншою, ніж у сучасних людей, але набагато більшою, ніж у найбільших мавп, наприклад, у горили. В неї був виступаючий надорбітальний валик і дуже сильно відкинутий назад лоб, який переходив у дуже плоске тім’я. Мозок, який повинен був уміщатися в такому черепі, мав об’єм близько 850см3, тобто був набагато менший від мозку людини (близько 1400см3) і більший від мозку горили (близько 600см3 у великих самців). Отже, ця істота поєднувала в собі ознаки людини (прямоходіння) з ознаками великої мавпи. Крім того, вона мала мозок, який був більший від мавпячого і менший від мозку людини. Дюбуа назвав відкриту ним істоту мавполюдиною, по-грецьки пітекантропом. З пітекантропа і починається розвиток людини.

Отже, людина виникла з надр тваринного світу. Багато десятків і сотень мільйонів років розвивались на Землі тварини, але не було людей. Процес розвитку життя на Землі був дуже й дуже тривалим. Життя розвивалось і множилось у вигляді рослин і тварин, одні породи змінювались іншими, виникали все нові форми, але людини не було. Палеонтологічні музеї усього світу зберігають у своїх залах і лабораторіях численні рештки давнього тваринного населення Землі у вигляді скелетів, відбитків, скам’янілостей і т.д. Лише в дуже рідкісних випадках зберігались м’які частини вимерлих тварин.

Понад сто років учені вивчають питання про походження людини. І кожний рік досліджень дає нові факти, які пояснюють складний процес походження людей на Землі.

У «святому письмі», тобто Біблії, в якій зібрано стародавні казки та легенди, говориться, нібито людина була створена богом на шостий день «створення світу», близько 7 тисяч років тому, а до того існувала тільки «безодня», над якою «витав дух божий».

Всі ці казки були вигадані в ті далекі часи, коли не існувало ніякої науки і люди вірили всяким сказанням і легендам. Багато часу пройшло з тих пір. Виникли і розвинулись точні науки: математика, астрономія, фізика, хімія, біологія. Багато «таємниць природи» розкрито цими науками. Світло наукового знання дедалі більше проникає навіть у найвіддаленіші куточки земної кулі.

Хто побачить живу мавпу вперше, неодмінно скаже: «Як вона схожа на людину!». Але з усіх мавп найбільше схожі на людей людиноподібні. Їх усього чотири роди. Живуть вони дуже далеко, до нас привозять їх рідко, та й у себе на батьківщині зустрічаються вони не часто. Наприклад, в лісах екваторіальної Африки живуть шимпанзе і горила. З них лише шимпанзе можна побачити в нас у великих зоопарках або в деяких лабораторіях, де над ними проводять досліди, а горили живими досі ні разу не потрапляли в нашу країну.

Від епохи до епохи завоювання людей дедалі більше множились і людина все вище піднімалась над іншими істотами. Але ось що цікаво: чим далі йшов процес, тим рух його ставав швидшим.

Спробуємо виразити хід найважливіших завоювань людської цивілізації в якій-небудь умовній шкалі часу, яку можна легко собі уявити. Вважатимемо, наприклад, що від з’явлення перших справжніх, остаточно сформованих людей до того, як вони почали користуватися металами, минув лише один день. Тоді період, який відділяє цю епоху (початок «бронзового віку») від перших спроб застосувати силу пари, становитиме на нашій умовній шкалі близько двох годин. Наступний великий крок – до початку промислового використання електричної енергії – займе на цій шкалі приблизно три хвилини, а проміжок між віком електрики і початком епохи атомної енергії становитиме вже тільки десятки секунд.