Жінка

А ви знаєте, що в цьому світі брехні і фальші ще залишилися самі чесні люди? Ті, які абсолютно щирі та природні. Ті, які говорять саме те, що думають і не кривлять душею, не ховаються за недомовленістю, мовчанням або відвертою брехнею.

Приміром - це малюки. Ті, які вже навчилися вимовляти слова, але в їх свідомості ще немає такого поняття, як брехня. Вони абсолютно щирі у своїх висловлюваннях, вони відкрито виражають свої почуття та емоції, без сорому і брехні. Вони прямо говорять про те, що їм подобається, а що ні, не боячись виглядати якось ніяково і безглуздо. На жаль, по мірі дорослішання це відбувається дедалі рідше. Загальна брехня навколо робить свою справу, і дитина починає діяти так, як діють в його оточенні.

Кожен має право на мрію, але не кожен має право на її реалізацію. До такого висновку я прийшла зовсім недавно. Відразу скажу, що про мрії, які суперечать Кримінальному Кодексу, мова не йде. Тут все зрозуміло. Потрібно жити за законом і дотримуватися його рамок.

Мова піде зовсім про інше. Про етичні міркування, про повагу до інших людей і придушенні свого егоїзму. Не зрозуміло? Добре - ось приклад. Припустимо, ваша мрія - побувати в Парижі. Здавалося б, чого простіше, придбати путівку в будь-якому туристичному агентстві ( благо, зараз їх хоч греблю гати) і виконати її, свою заповітну. Але, не все так просто. Ваш сімейний бюджет не дозволяє вам це зробити, і ваша мрія так і залишається мрією. І ось, о диво! Унікальна можливість поїхати туди за мінімальною ціною, по такій, яка вважається чисто символічною. А тепер питання: чи маєте ви право на реалізацію вашої мрії, якщо навіть ці символічні гроші є значною сумою для вашої родини і їх можна витратити на щось корисне для всіх її членів, а не тільки на вас? Якщо проявити егоїзм і плюнути на інтереси всієї родини, то чому б і ні. Адже така унікальна можливість може більше і не бути. А якщо проявити повагу до всіх, зарубати свій егоїзм на корені, то ця мрія так і залишиться лише мрією, на яку ви маєте право, але яку не можете реалізувати.

Дзвоню сьогодні одній дуже відомій в місті людині по виробничим справах. Після першого гудка голос в трубці. « Коротше, мій хазяїн - людина зайнята. Не відволікай його по порожнякам, говори по справі і з повагою. А якщо...» Я не встигла дізнатися, що буде «якщо», бо трубку вже взяв сам господар. Ми швидко обговорили суть питання і розпрощалися. Якщо чесно, залишилося не дуже приємне враження від такої заміни гудків на «прикол». Своєрідне почуття гумору у людини у віці, та ще й з таким становищем у суспільстві.

Мені дуже імпонують люди з вродженим здоровим почуттям гумору. З ними легко і цікаво. Спілкування з ними, як бальзам на душу, адже вони знімають напругу і втому всього лише одним вдало підібраним жартом. Причому всі жарти народжуються експромтом. У них завжди є в запасі свіжі анекдоти, вони можуть переказати навіть саму нудну телепередачу так, що будеш сміятися до сліз.

В той же час я не виношу чорний гумор. Мене від нього коробить, він здається мені збоченою формою доброго і не злого гумору. До речі, злі жарти, які зачіпають гідність людини, які принижують його, я теж відношу до розряду чорних. Адже зло за визначенням не може бути білим. Я не виношу відверто вульгарний гумор, по суті, та ж «чорнуха». Хоча, якщо прослизає легка пошлинка, то це допустимо.

Хто ж з нас у дитинстві не любив різні страшилки і байки, небилиці і повір'я, які неодмінно збуваються. Ми свято вірили в почуте, і з палаючими очима і тремтячим голосом переказували їх, передаючи з уст в уста.

Пам'ятаю, як модно було викликати зелені очі, це був свого роду екстрим, потужний викид адреналіну, жах, що межує з цікавістю. Адже, якщо б вони дійсно з'явилися, то задушили б ту, чиє ім'я було названо. Ми закривалися в темній кімнаті і хором завивали « Біжать, біжать по стінці зелені очі. Зараз задушать Ленку (Наташку, Свєтку, Маринку...) Да-Да-Да-да-да-да. І з хвилюванням в грудях, з гучним і потужним серцебиттям вдивлялися в темряву, вірячи, що зараз комусь із нас прийде кінець, якщо не встигнемо вчасно включити світло. Адже серед нас, дівчат, ходили чутки, що ці зелені очі задушили вже не мало людей.

Взагалі-то я не дуже люблю сперечатися і відстоювати свою точку зору. Тим більше, що кожен має право на свою, і нав'язувати свою думку якось не хочеться. Але, все ж іноді доводиться, волею чи не волею встрявати у різні суперечки. Цікаво спостерігати, як ведуть себе люди.

Є такі, сперечатися з якими одне задоволення. Вони вміють вислухати, не перебиваючи. Вони поважають думку співрозмовника і в коректній формі висловлюють своє. Вони готові йти на компроміс і визнавати свою неправоту. Рівний тон без бурхливих емоцій і образ, все коректно і цивілізовано. Напевно, саме про такі спори кажуть, що в них народжується істина. Після них відчуваєш себе легко і добре, немов і не суперечка була зовсім, а розмова двох рівноправних партнерів.

Нещодавно на одному з жіночих форумів проводилося опитування: якби вам надали можливість повернутися в одну (!!!) подію з вашої прожитого життя і змінити її хід, яку б ви обрали? Нерозумно, звичайно, мріяти про нездійсненне, але все ж...

Яких тільки відповідей там не було. Починаючи мало не з дитсадівського віку і по наші дні, люди хотіли щось виправити і внести коригування.

Я теж задумалася. І не змогла відповісти на це, здавалося б, просте питання, тим більше, задане несерйозно, адже машину часу досі не винайдено. За великим рахунком, немає чогось глобального, що хотілося б повернути й переробити. По дрібницях - їх так багато, що вибрати щось одне просто не представляється можливим. Та й чи варто. Адже, навіть сама несуттєва дрібниця може спричинити за собою такі глобальні зміни, які можуть перевернути все подальше життя.

А чи знаєте ви, що потреба в змінах у нас, у жінок, на порядок вище, ніж у чоловіків? Не потрібно володіти статистичними цифрами і результатами опитувань, що б це зрозуміти. Все і так, як на долоні.

Ми постійно експериментуємо зі своєю зовнішністю, змінюючи зачіску і колір волосся, підбираємо різні види макіяжу та манікюру. І це не просто примха чи каприз, це внутрішня потреба. Нам хочеться мінятися в кращу сторону, щоб насамперед не набриднути самим собі.

Самотність - страшне слово і не менш страшна дійсність. Бути самотнім - це особиста драма, особиста трагедія, це страшне покарання. Самотність має багато різних форм та модифікацій, воно може спотворюватися і деформуватися, перетікати з однієї форми в іншу, але при цьому не втрачати свого сенсу, своєю жахливою сутністю.

Самотність - це не обов'язково холостяцька квартира або житло старої діви, в які не заглядають люди, з яких не вибираються і самі власники. Ні, можна жити серед людей, але відчувати себе самотнім. Є люди, яким самотність визначено долею, і уникнути її неможливо, і викорінити теж. Залишається лише змиритися і вчитися з нею жити.

Якщо поставити питання чоловікам, з чим у них асоціюється справжня жінка, думаю, що поряд з красою, чарівністю, сексуальністю, не мало відповідей будуть такими: з запізненнями, з довгими зборами, з примхами, зі скандалами, з марнотратністю, з плітками і багатослівністю. На жаль, так склалися стереотипи.

Виходить, я не справжня жінка. Я не вмію закатувати скандали з биттям посуду і киданням сковорідок та іншої кухонного начиння. Віддаю перевагу вирішувати проблеми мирним шляхом. А вже якщо не виходить, я краще замкнусь у собі, та не буду розмовляти з кривдником, ніж опущуся до вище описаного буйства.