Людина

Це було в 1736 році. Російські кораблі під командуванням видатних мореплавців Дмитра Лаптєва і Олексія Чирикова вирушили шукати Північний морський шлях. Їх затерли крижини, і вони зазимували біля узбережжя теперішнього моря Лаптєвих. Скоро запаси свіжих продуктів та овочів вичерпалися, закінчилась і квашена капуста. Команда перестала відрізняти сніданки від вечерь, такі вони стали одноманітні: все ті самі сухарі, солонина, сушена риба. І тут моряки один по одному почали хворіти на цингу. Тільки вивар з хвої врятував багатьох з них від загибелі.

В 1882 році відомий англійський вчений Чарльз Дарвін дістав звання почесного доктора Кембриджського університету.

Присудження цього звання супроводжувалося урочистою старовинною церемонією, що не зазнала ніяких змін протягом кількох століть. Вона починалася з незвичного для нашого ока походу в середньовічних костюмах, після чого відбувався обряд «посвячення» в доктори. При «посвяченні» Дарвіна з хорів (балкон парадного залу), де серед численних гостей розмістилася група студентів, спустили на мотузочку прямо в руки великого вченого маленьку іграшкову мавпочку. Цей подарунок нагадував про його величезні заслуги в дослідженні розвитку тваринного світу і походження людини.

Джерело нашого харчування – рослини і тварини. Вуглеводи ми дістаємо майже виключно з рослинної їжі. Що ж до білків і жирів, то вони є і в рослинній, і в тваринній їжі. Проте не всі білки і жири однакові. Надзвичайно важливо, щоб частина їх була з тваринної їжі, бо тваринні білки за своїм складом ближчі до білків людського тіла, а тваринні жири (головним чином вершкове масло) містять деякі потрібні для нас вітаміни. Ось чому їжа повинна бути мішаною: складатися з продуктів як рослинного, так і тваринного походження.

Коли хворі скаржаться на поганий апетит, лікарі іноді приписують їм «апетитні краплі», тобто ліки, які посилюють виділення шлункового соку і тим самим поліпшують апетит.

Про апетит завжди потрібно дбати.

Вивчаючи роботу травних залоз, Павлов прийшов до висновку, що добрий апетит має величезне значення для правильної роботи органів травлення. На їжу, з’їдену без апетиту виділяється менше травних соків, тому вона повільніше і гірше перетравлюється, менше користі дає людині.

Знаючи кількість і склад з’їденої їжі, можна врахувати, скільки надійшло в організм поживних речовин: білків, жирів, вуглеводів. Мало того, можна підрахувати, скільки прихованої хімічної енергії дістав організм з поживними речовинами. Для цього в спеціальному приладі спалюють точно виміряну кількість білків, жирів або вуглеводів. При спалюванні хімічна енергія цілком перетворюється в теплову, і в такому вигляді її вже можна виміряти. Кількість тепла, потрібна для нагрівання 1кг. води на 10, називається великою калорією, або кілокалорією. Вчені встановили, що в організмі при окисленні 1г білків або вуглеводів звільняється 4ккал, а при розпаді 1г жирів – 9ккал.

Іноді в зв’язку з зміною умов життя змінюється і характер живлення. Як реагують на це органи травлення? Чи змінюється їх робота?

Ще в кінці ХІХ століття в лабораторії Павлова було виявлено, що при різних харчових режимах робота підшлункової залози неоднакова.

Особливо добре питання про пристосування органів травлення до характеру живлення вивчив учений Іван Петрович Разенков.

Він показав, що з зміною характеру живлення різко змінювалася і кількість травних соків та вміст у них ферментів. Мало того, змінювався і розподіл кількості виділеного соку в різні години після початку годівлі. Так, наприклад, при їжі, багатій на вуглеводи, у відповідь на годівлю м’ясом за одну тільки першу годину виділялося більше шлункового соку, ніж за всі інші години, разом узяті. При виключно м’ясному живленні, навпаки, за першу годину виділялося на ту саму порцію м’яса дуже мало соку, тоді як найбільша кількість цього припадала на 4-у і 5-у години після годівлі.

Робота органів травлення, як і всього організму, може бути точною і узгодженою лише при умові безперервного контролю і керування. Це завдання здійснюється нервовою системою і особливо вищим відділом мозку – корою великих півкуль, що дістає сигнали про всі зміни, в якому б органі вони не відбулися. Залежно від того, які сигнали надходять від органів чуття, від мязів і внутрішніх органів, мозок надсилає відповідні розпорядження в усі кінці тіла: по численних нервах біжать хвилі збудження до різних органів, змушуючи їх починати свою роботу, посилювати, ослаблювати, змінювати або припиняти її.

Іноді в рот потрапляє щось неїстівне, дуже несмачне або з неприємним запахом. Таку їжу ми випльовуємо. Але нюх і смак не завжди є достатнім контролем: ми можемо, наприклад, з’їсти їжу, не помітивши, що вона зіпсована.

Шкідливі речовини, що містяться в з’їденій зіпсованій їжі, подразнюють нервові закінчення в стінці шлунка. Рефлекторно виникають одне за одним скорочення м’язової стінки переднього відділу тонкої кишки. Але в цьому разі хвилі скорочення поширюються не як звичайно, не в напрямі від шлунка до товстих кишок, а в зворотному напрямі – в бік шлунку. Такі ж зворотні хвилі скорочення виникають у стінках шлунку і у стравоході. В результаті з’являються нудота і відрижка.

Підшлункова залоза також завжди пристосовується в своїй роботі до кількості їжі та її складу. Залежно від характеру їжі вона виділяє в дванадцятипалу кишку сік в неоднаковій кількості і з різним вмістом ферментів.

Підшлунковий сік, так само як і шлунковий, виділяється і при удаваній годівлі. Отже, і ця залоза заздалегідь готується до наступного потрапляння їжі в кишечник. Перші краплі підшлункового соку виділяються з фістули вже через дві хвилини після початку годівлі, але подальша робота підшлункової залози в значній мірі підтримується надходженням їжі з шлунка в дванадцятипалу кишку.

Разом зі своїм помічником лікарем Хижиним Павлов довго і наполегливо розробляв новий спосіб операції. Перші спроби були невдалі, але кінець кінцем учений досяг успіху: ізольований шлунок було зроблено так вміло, що збереглися цілими не тільки кровоносні судини, а й нерви.

Досліди на собаках з павловським ізольованим шлунком показали, що шлункові залози не гірше, ніж слинні, реагують на характер їжі, яка потрапляє в шлунок, і відповідно змінюють свою роботу.